Зустріч з тайфуном
- Автор: Зубков Борис Васильевич, Литвиненко Б
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Веселка”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Зустріч з тайфуном». Краткое содержание книги:
посилюється і нарешті перетворюється на руїнницький ураган. Коли тайфун налітає на узбережжя —
гинуть тисячі людей, падають будівлі… Чи можна боротися з цим лихом? Вчені світу віднайшли
спосіб, як керувати погодою, як знищити в зародку страшний ураган. Для цього треба… А втім, що
саме “треба”, ви дізнаєтесь, коли прочитаєте одне з оповідань збірки.
В ній розповідається про боротьбу людини із злом, про сміливі пошуки вчених.
Стіна почала тьмяніти й згасла. Приміщення, де зберігаються мільйони законсервованих життів, поринуло в темряву. Людей знову прийняв лункий лабіринт коридорів, що стоять на варті біля людей-кристалів, які заснули п’ятдесятитисячорічним сном.
Триногий робот, що чергує біля ліфта, відхилив сталеві двері-люк, і сонце вдарило в вічі сліпучим сяйвом. “Краб” осиротіло стояв на краю Ями, розчепіривши свої трубчасті ноги. Пісок струмочками стікав по жолобках між плитами. В глибині Ями мерехтіли невиразні тіні.
— Але як же ви один упораєтеся з такою величезною роботою? — запитав Костя.
— Нас десять. Товариші працюють в інших сховищах. Ми прийдемо до вас завтра, щоб довідатись про життя на Землі.
Ул підняв обидві руки над головою. “Краб” повільно розвернувся й побрів на схід.
— Мені незрозуміло лише одне, — ніби сам до себе сказав Морєв, — п’ятдесят тисяч років, а Улові не більше п’ятдесяти, по-нашому… Як же, виходить, далеко Голуба і з якою шаленою швидкістю вони переміщаються, якщо ефект часу такий величезний!
— Треба було запитати про корабель, — мовив Костя.
— У них нема корабля.
— Тобто?
— Вони повернулися так, як відправляють ці кристали. В кулях.
“Краб” прискорив ходу. Сонце сідало. Тонколиста трава, кущики якої рідкими сірими плямами тулилися на схилах барханів, стала наїжачуватися і згортатися в клубочки Крижане дихання ночі, яка причаїлася за обрієм, обпікало.
Вони були не далі як за два кілометри від ракети, коли в навушниках почули голос Раєва:
— Морєв, Славін, чому не відповідаєте? Негайно повертайтесь на корабель. Одержано радіограму з “Мрії-5”. Вона прибуває завтра. Ви чуєте мене?
— Чуємо, — сказав Морєв, — не хвилюйся.
— Де ви пропадали?
— Були в гостях у марсіян.
— Дурні жарти. Ймовірність існування марсіян…
— Знаємо, — весело перебив Костя, — дорівнює нулю.
— Саме так.
Б. Литвиненко
ЦІЛІ ЧИСЛА
Перед ним на столі лежала пачка бланків спектрограм, купи довідників, таблиць. Складне нагромадження цифр і символів хімічних елементів на бланках не лякало його. Він як фахівець швидко розшифровував будь-які дані й встановлював аналогії.
Обробка потрібних цифр була йому добре відома, і всі питання, що виникали перед ним, звично розкладались по поличках тренованого дослідами мозку.
Іноді в розгадці якоїсь “непомітної дрібниці” й було вирішення всієї проблеми. Йому вже вдалося раз знайти помилку. А ось вдруге…
Цей другий бланк викликав у нього подив. На ньому чітким дівочим почерком було виведено процентний склад хімічних елементів.
Звичайний метод аналізу. На перший погляд нічого особливого немає… Але що це? Результати кількох елементів у цілих числах: залізо 2 відсотки, нікель 5 відсотків… Він підкреслив цифри жирною лінією. Можливо, ці дивні результати треба було б пояснити неуважністю лаборантки, яка провадила випробування, але…
Цей зразок для аналізу доставлено сюди з далеченного світового простору. Він на мить замислився, а потім рішуче запротестував.
“Ні, такого сплаву не може бути!”. Безперечно, тут наплутала Ліда — лаборантка з чудернацькою зачіскою. Вона студентка художнього інституту, готує себе для мистецтва. У його відсутність їй доручили визначити “за інструкцією” наявність елементів у цьому шматочку метеорита. Вона, мабуть, немало попсувала коштовного матеріалу — навряд чи залишилась достатня кількість, щоб перевірити.
“Треба обов’язково перевірити самому числові дані”, — подумав він і поставив на бланку жирний знак запитання. Потім рвучко відчинив двері кабінету й вийшов у лабораторію.
Тут панувала звичайна метушня, що буває перед закінченням робочого дня. Один дописував звіт, інший, знявши з установки електропіч, обдував її вентилятором, а Ліда, не звертаючи ні на кого увалі, щось шукала в сумочці. Він поморщився, повагався якусь мить, а потім рішуче пішов уперед.
— Лідо, я без вас не берусь відгадувати цей ребус, — простяг він їй бланк, намагаючись не дивитися на її пальці, що поспіхом перебирали речі в сумочці. Вона, ніби обпікшись, висмикнула руку й квапливо схопила протягнутий бланк, прагнучи, мабуть, якомога швидше покінчити справу, що виникла раптово, “з волі начальства”.