Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
- Підсудний, ваше прізвище?
- Лотман.
- Ім’я?
- Ваша честь, у нас, євреїв щодо імені, то все дуже складно.
- А в чому складність?
- Прошу, послухайте, тільки не перебивайте. Єврейською мовою мене звати Байніш. По-вашому я Беня. Коли я вчився в хедері, мене дражнили Берл-козел. В синагозі до мене звертаються реб Бер. На візитках у мене написано Бернард Лотман, а от моя дружина чомусь називає мене ідіотом.
* * *Є ще одна класична єврейська оповістка, авторство якої теж приписують Бені Лотману. Він здибає на вулиці знайомого в бездоганно пошитому костюмі.
- Абрам, де ви дістали цей костюмчик?
- Не дістав, а замовляв. У Парижі.
- А це далеко від Бердичева?
- Та зо дві тисячі верст буде.
- Подумати тільки - така глушина, а так добре шиють.
Отже, якщо вам не зіпсували гарнітур у Айзельберга, а вашій жінці не спаскудив сукню Беня-ідіот, то ви можете увічнити вашу подобу у фотографії Розенбаума і культурно збагатитись у єврейській оперетці Шерентіса і Загера. А якщо ви зануда і здатні за копійку вдавитися, то купіть собі в книгарні Глюксенберга найдешевшу книжку, прийдіть додому, сядьте на віденський стілець, що ви купили на розпродажу в магазині Гелліна, і читайте собі на здоров’я. Звичайно, якщо ви знайдете у своїй халупі бодай малю-ю-юсінький куточок, щоб приткнутися.
Квартирне питання не просто бентежило чи навіть мучило бердичівських обивателів. Воно їх сіпало, смикало, викручувало, тіпало і доводило до гикавки. Адже згідно з тією ж жорстокою статистикою на кожен будиночок у Бердичеві в середньому припадало… 30 мешканців! А на Пісках та понад річечкою з ніжною назвою Гнилоп’яття ще більше. Дві-три родини тулились в одній кімнаті! Тож немає сумнівів, що легендарний єврейський анекдот “купи козу” народився саме в Бердичеві.
І природно, що тільки тут придумали один із шедеврів єврейського фольклору: про те, як Бог людям шанс давав.
А було це так.
Спустився якогось дня Всевишній на землі Бердичева, пройшовся непомітно містом, подивився, як поляки один одного в карти обігрують, а москалі у мордобій по п’яні бавляться, як євреї махлюють не тільки з гоями, а й один з одним, обурився, поставив перед свої ясні очі духовних пастирів місцевих общин і грізно сказав:
- Мене забули! П’єте, махлюєте, крадете, б’єтеся. Даю вам місяць - або житимете по моїм заповідям, або влаштовую вам тут потоп. Невеличкий, але такий, що ніхто не випливе.
Одразу після цього батюшка збирає православних і каже:
- Догралися! Нагрішили! А я вам на проповідях казав!… Так от, Господь дав нам місяць строку аби ми в молитві і чесній праці спокутували свої гріхи. Інакше буде потоп.
Ксьондз теж швиденько паству до костьолу скликав і заламав руки:
- Браття і сестри! Падаємо навколішки перед найсвєнтішою Маткою Боскою і молімося аби вона нас знову взяла в опіку свою, як колись під Ченстоховом. Молімося, молімося, молімося! Бо як не вмолимо, то через місяць потоп!
Місцевий рабин зібрав усіх євреїв у найбільшій синагозі. Довго мовчав. Нарешті хтось не витримав:
- То що ж сказав вам Господь?
- Що-що… у нас є місяць на те, щоб навчитися жити під водою.
Питаєте, чому бердичівський рабин виявився таким оптимістом? Зацитуємо одного з сучасників: “Після кожного великого дощу на вулицях Пісків і Гнилоп’яття вода з грязюкою сягала живота коней”. Тож, як ви зрозуміли, первісний досвід життя… ну майже під водою у бердичівський євреїв уже був. Залишалося його за місяць вдосконалити.
Виникає ще одне суттєве запитання: якщо в кожній єврейській хатинці в Бердичеві жило по дві-три сім’ї на одну кімнатку, то як там люди дітей заводили? Уявіть собі. Заводили. І не тільки дітей, а й коханок. Хоча - може саме тому. Більше того - зрадженим дружинам із цією двозначною ситуацією доводилося миритися.
Помирає старий єврей. Коло нього жінка, діти, родичі, сусіди. Остання подружня розмова:
- Сарочко, золотце, я тебе благаю: як я помру і мене будуть ховати, щоб ти від труни не відходила. Отак стань по праву руку і не відходь.
- Хаїме, про що ти! Хіба ж я тебе колись залишала?
- Сарочко, тоді у мене до тебе ще одне прохання: хай по ліву руку стане моя коханка Роза.
- Що? Роза? Ця хвойда? Зовсім здурів старий розпутник! Мало того, що я за твого життя її терпіла, так ще й разом за труною йти? А дулі!