Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
Розлючена община майже в повному складі побігла в Бережани, погрожуючи побити камінням автора рекомендації. Проте, бережанський лише знизав плечима:
- Чого ви до мене причепилися? Я ж написав найсвятішу правду. Хлопець заїкається, як Мойсей, не пропустить жодної спідниці, як Соломон і як Аристотель не знає івриту, а тому жодного разу не брав до рук талмуду.
* * *До Першої Світової війни в Жовкві жив славетний талмудист і надзвичайно дотепний жартівник - ребе Шайєс. Якось із сусідньої Словаччини, з міста Брно приїхав на гастролі до галицьких синагог дуже модний молодий рабин, котрий подавав себе за незрівнянного промовця. Природно, він запросив шановного ребе Шайєса на свій виступ, а потім поцікавився його враженням.
Рабин Шайєс, котрий із незворушним спокоєм вислухав довжелезну проповідь гастролера, довго тис йому руку і нарешті вимовив:
- Найблискучішим моментом усього вашого незрівнянного виступу були, поза сумнівами, ваші нові черевики.
* * *І знову про чорнобильського цадика Менахема Нахума. Річ у тім, що чорнобильські юдеї придивились, як пораються біля землі їхні сусіди - українці та росіяни-старовіри - а головне, що ця земля їм дає… як на наш смак, то картоплі, добрішої, ніж у Чорнобилі, ми ніде не куштували. Бо земля! Благословенний супісок.
Так от - придивились євреї, порадились і вирішили й собі спробувати. То нічого, що царські закони забороняли їм купувати землю. Можна ж орендувати або з тими ж українцями і старовірами під слово честі домовитися. Бо православні те слово тримали. Орендували, домовилися, вклали гроші - аж тут на тобі! Посуха! Комерція під ударом! Тож усі свіжоспечені хлібороби зібралися і пішли до цадика. Аби він у Бога дощу попросив. Явіть, мовляв, чудо. Що вам вартує?
А Менахем Нахум їм раптом у відповідь:
- Не буду я нічого просити. Бо ви в Бога не вірите.
- Як так?
- Бо якби ви справді вірили в чудо Боже, то прийшли б до мене з парасольками.
Розділ четвертий А поїзд тихо їхав на Бердичів
«Для того, щоб дізнатися, що робиться у тебе вдома, найкраще від’їхати від того дому якомога далі».
(Тонке єврейське спостереження, зафіксоване Г. Сафріним)
«З назвою Бердичів у нашому суспільстві неодмінно пов’язується щось дивне і анекдотичне». (С. Погодін, російський етнограф XIX століття)Взагалі - поїзд тихо їхав не обов’язково на Бердичів. Скажімо, був такий, улюблений в єврейських оповістках маршрут «Київ-Одеса». Або ж Варшава, чи мало кому сьогодні відома станція Волочиськ, котра у Тернопільській області. А до Першої Світової війни Волочиськ був тим, чим для пасажирів радянської доби є станція Чоп. Пригадайте безсмертний жарт всіх від’їжджаючих та проїжджаючих: «Не кажи «гоп», доки не переїхав Чоп».
Тема зустрічей та розмов у поїздах - це та нива, з якої можна збирати багатий урожай.
Для бердичівських євреїв дістатися без перешкод до Варшави чи Одеси і навіть Києва наприкінці ХІХ століття було проблемою. Річ у тім, що їхнє славне місто опинилось осторонь тодішніх залізничних магістралей. Щоправда, ходили диліжанси, але то транспорт виключно для антисемітів. По-перше, тухес відіб’єш, доки доїдеш до того хоча б Житомира. По-друге, пилюки наковтаєшся і будеш уже по прибутті зовсім на чорта схожий. А головне - хіба у тій чортопхайці на колесах, котра диліжанс, можна нормально поговорити? Одразу язика прикусиш., ще й обіб’єш кісточки пальців об низенький дашок купе диліжансу. А навіщо нормальний єврей взагалі вибирається в мандри? Не тільки щоб уладнати справи, а й досхочу наговоритися дорогою.
Бердичівські євреї цю проблему вирішили кардинально - протягли залізничну гілку спочатку до Житомира - на Варшаву, а згодом до Козятина, вузлової станції на лінії “Санкт-Петербург-Петербург-Москва-Київ-Одеса”. Про підприємливість бердичівських євреїв трохи далі, а зараз - про поїзд, що тихо їхав на Бердичів, з Бердичева і через Бердичів.
Так от, поїзд тихо їхав на Бердичів. І в Козятині в одне купе сідають двоє євреїв із Плискова. Тільки один - місцевий крамар - вже пару тижнів мотається по губернії в пошуках потрібного товару, а другий тільки-но вибрався в мандри.
- О, сусіде, сто років вас не бачив! Як справи?
- Хвалити Бога… Слухайте, добре, що я вас зустрів. Розказуйте, що нового в Плискові.
- Нового? Нічого нового.
- Як то - нічого? Щоб за два тижні нічого не трапилося?
- А у нас хіба що може трапитися? Ну, песика переїхали - на греблі.