Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
А треба сказати, що жмеринський вокзал, як «царський» відрізнявся від інших вокзалів тим, що у ньому обабіч входу з перону була пара дзеркал на повний зріст, аби його величність, приміром, картуза поправили, а цариця - капелюшок.
І от наш ребе глянув у дзеркало - і остовпів. Він у рясі, та ще й при хресті! Дивився-дивися, а потім ляснув себе по лобі і загорлав:
- Поц! Кого він розбудив!
* * *Провідник пасажирського поїзду заходить до купе, де сидить єврейська родина з дітьми.
- Ваші квитки, будь ласка.
- Ми їх загубили.
- Тоді, боюсь, у вас будуть проблеми.
- Ні, ви тільки послухайте його! Ми загубили квитки, на вокзалі у нас вкрали всі речі, Ізя відстав від поїзду, Ривочка обробилася по далі нікуди. На додачу щойно з’ясувалося, що ми взагалі їдемо не в той бік, а він нам каже, що проблеми у нас тільки БУДУТЬ!
* * *І на закінчення теми ще пара діалогів у купе. Треба зазначити, що всі зустрічі рабинів з православними священиками, згідно єврейських оповісток завершувалися могутньою колежанською випивкою. А от кляті католицькі ксьондзи весь час намагалися бідних рабинів ушпигнути. Відтак:
- Скажіть-но мені, пане рабин, коли ви нарешті покуштуєте свинини?
- На весіллі у пана ксьондза. І Бог мені свідок.
Поговорили… * * *Та ж сама ситуація, та ж сама декорація - рабин і ксьондз у поїзді.
- Шкода мені вас, ребе, бо немає у вас перспективи.
- Це як?
- Ну от висвятили вас на рабина - рабином і помрете. А я, приміром, цілком можу стати єпископом.
- А далі?
- А потім архієпископом і навіть кардиналом.
- А далі?
- Ну, якщо пощастить і Божа ласка на те, то можуть мене обрати Папою Римським.
- То добре. А далі?
- Ну, ребе, скажете! Далі - тільки Бог! Хіба може звичайна людина стати Богом!
- А одному маленькому єврейському хлопчику це вдалося…
Розділ п’ятий Єврейське щастя
«Талмуд твердить, що Бог створив жінку з Адамового ребра. Він не створив її з голови, аби вона не думала про себе забагато. Він не створив її з очей, аби вона не була занадто допитлива. Він не взяв для цього вуха, аби жінка не пліткувала. І не чіпав Адамового носа, аби Єва не стромлялася скрізь, де її не просять. Тоді скажіть мені на милість, хто навчив жінок усім цим дурницям?»
Зойк жонатого єврея, почутий Г. Сафріним
Єврейське щастя - це родина, яку треба забезпечувати, годувати так, щоби на столі був не лише хліб чи маца, а й гефілте фіш. Це діти, яких треба сплодити, поставити на ноги, сина женити, дочку вдало заміж прилаштувати, внуків дочекатися… Ото і є сенс нормального єврейського буття. А як іще на додачу дітям та онукам щось у спадок залишиться - то взагалі можна спокійно помирати.
Так не дадуть же!
Помирає старий єврей.
Поруч сидить дружина і записує з його слів заповіт.
- Наш заводик я залишаю найстаршому синові Іцику.
- Якому Іцику? - обурюється дружина. - У нього вітер в голові! Відпиши Ізі!
- Нехай буде Ізя. Наш камінний будинок залишаю Льові.
- Льова переб’ється. Йому тесть за його Мойру дав два будинки. Відпиши краще Малці. Швидше заміж візьмуть.
- Добре, добре, нехай буде Малці. А все, що у мене на рахунку в банку, заповідаю найкоханішому синові Бені.
- Чому Бені?
Старий єврей підскакує і кричить:
- Врешті решт, хто тут помирає - я чи ти?
* * *До Хаїма, єдиного єврейського кравця у Спичинцях, приходить сам рабин:
- Хаїм, я женю сина, мені треба для нього весільний костюм. Так ви пошийте, але не так, щоб з мого сина люди сміялися.
Кравець обурюється:
- Хто вам таке сказав, ребе? З моєї роботи люди не сміються. З моєї роботи люди плачуть.
* * *Такий собі Файвел кілька років не заглядав до свого рідного містечка Дашева. Аж нарешті вибрався. Йде по вулиці, озирається, коли раптом - назустріч єврейський похорон. І хто ж іде за труною, весь в сльозах? Друг дитинства Іцик. Файвел підходить, тисне йому руку, і каже зі співчуттям:
- Іцик, кого ховаємо?
Іцик відповідає крізь ридання:
- Мою дружину.
Файвел радісно підскакує і лупить Іцика по спині:
- Ти що, женився? А я й не знав! Пробач, що з запізненням, але мої найщиріші поздоровлення!
* * *Вже згаданий нами хелмський меламед Зайнвел отримав листа від сина.
- І що там пише наш Аврамчик? - цікавиться дружина.
- Ой, вей, вей! Його теща померла, хай земля їй буде пухом. Жінка зламала ногу. Дитинка тяжко хвора. Хата валиться, комерція накрилася… Але в листі жодної граматичної помилки. Серце радіє, коли читаєш!
* * *