Короп по-чорнобильськи
Электронная книга - «Короп по-чорнобильськи». Краткое содержание книги:
- О, бачите, сусіде, песика все ж таки переїхали. А хто, що? Якийсь мужик? Чи наш балагула? Або молодий пан Тишкевич на своєму самашедшому велосипеді?
- Та ні, погребищанські пожежні.
- Ой-йой-йой! Що ви кажете? І де ж це так сильно горіло, що аж із Погребищ прискакали?
- Та не так щоб сильно, просто на горі, коло земської лікарні. То воно, ясне діло, далеко видно було.
- Чекайте-чекайте, там же коло лікарні мій тесть живе.
- Ну так власне - хата вашого тестя і пішла з димом. Вщент згоріла, разом із майном.
- Який жах! І що сталося? Хтось підпалив?
- Заспокойтеся, сусіде, ніхто його не підпалював. Просто, коли ваш тесть, хай йому земля буде пухом, помер, то, як завжди, запалили свічки біля труни. І в отому рейваху не помітили, як випадково фіранку підпалили. Ну, а за нею вже і вся хата…
- Ґвалт! Спаси і помилуй! Тесть помер? Та коли я їхав, він був здоровий, як бугай.
- Будеш тут здоровим, коли твоя єдина донька тікає з офіцером.
- З яким офіцером, про що ви?
- А з тим поручиком, з котрим вона потай від вас уже два роки живе. А це от зібралася і втекла.
- Ну то й що, що з поручиком? Теж мені, новина! Я вже два роки знаю, що вона з ним живе.
- От і я вам кажу, що в Плискові нічого для вас нового, а ви вчепилися: розказуйте та розказуйте…
* * *В’їдливий читач одразу зауважить, що сюжет вищенаведеної оповістки перегукується з текстом популярної колись пісеньки з репертуару Леоніда Утьосова. Так що ж ви хочете - з одеського дяді Льоді такий же Утьосов, як із Мишка Япончика Тарас Бульба! Як уже шукати для народного артиста СРСР точного визначення, так його дав ще один наш земляк, письменник Ісаак Бабель: «Єврей, схожий на матроса». І ви б так сказали, якби побачили, як він виходить на сцену в тільнику, кльоші і безкозирці і співає: «Раскинулось море широко…». То де ж, скажіть, було йому шукати джерела натхнення, як не серед власного народу?
Ну, про дядю Льодю трохи згодом, а зараз - поїзд тихо їхав таки на Одесу.
У Києві до поїзда в одне купе сідають молодий, жвавий єврей і поважаний літній юдей, жилетку якого прикрашає товстелезний золотий ланцюг дорогого хронометра.
Не встигає поїзд проминути Боярку, як молодому єврею засвербіло поспілкуватися. Він посовався-посовався і швиденько віднайшов привід зав’язати розмову.
- Я, звичайно, перепрошую, але чи не будете ви так люб’язні і не відмовите мені сказати, котра година?
Поважаний іудей посилає молодого триповерховим російським матом, що у євреїв вважалося особливою формою образи. Бідолаха підскакує і кричить:
- За що? Я ж тільки поцікавився, котра година!
- Юначе, ви ТІЛЬКИ поцікавилися. Я би ТІЛЬКИ відповів. Само собою, далі би у нас пішла бесіда. Про ціни, антисемітів, сучасну молодь… і десь би так, не доїжджаючи Одеси, вже б і заприязнилися. Природно, мені довелося б запросити вас до свого будинку, котрий на Рішельєвській. І там, на свою сиву голову, представити вам мою єдину красуню-доньку, дев’ятнадцяти років, бездоганно виховану, а головне - спадкоємицю всіх моїх мільйонів.
Ви би не просто познайомилися, а, нормальна річ, сподобалися один одному. Потім би почали потай від мене зустрічатися і одного недоброго дня обидва з’явилися б до мене просити благословення на шлюб.
Так от, юначе, краще вже я зараз вас пошлю якомога далі, аніж видам свою дочку за самовпевненого голодранця, котрий не має навіть власного годинника!
* * *Знову поїзд “Одеса-Київ”, знову купе, тільки цього разу вже другого класу, тому й пасажирів побільше. Біля вікна - інтелігентного виду єврей у пенсне, решту простору займає типова містечкова єврейська сім’я, котра, напевне, вперше вибралася в мандри.
Ага, ледь не забули сказати, що всі пасажири сіли в Жмеринці. За якийсь час глава сімейства ввічливо звертається до свого візаві:
- Чи не скажете, шановний, куди ви їдете?
- Чому ж не скажу? Їду до Одеси. У мене там процес в окружному суді, бо я адвокат.
- Невже?… Кохана, я ж тобі казав, що поїзди - це чудо техніки. Пан їде до Одеси, ми їдемо до Києва - і всі разом, в одному вагоні і в одному купе!
* * *Ще наприкінці дев’ятнадцятого століття у тихому провінційному Бердичеві крутилося більше приватних підприємців та різноманітних комерційних спілок, аніж у Києві та Одесі разом узятих. Не вірите? Ось вам офіційні дані за 1888-й рік. Зареєстровано 570 фірм і 1256 приватних ремісників-індивідуалів. В середньому - по одному патенту чи ліцензії на дві єврейські хати. Ясно, що конкуренція була жахлива. І природно, що і в ті часи бізнес не завжди був чистим. Особливо в Бердичеві. Звідси наступна оповістка.