Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
Побачивши Камо і його товаришів занепокоєними, школярі відчули, що трапилось погане. Особливо поганою ознакою здалося їм, що й Грикор похмурий.
— Що сталося? — тривожно запитували вони.
Камо коротко повідомив про те, що трапилось на фермі.
— Для врятування життя гусенят ви повинні по кілька годин погріти під пахвами яєчка, — сказав він.
Ця незвичайна пропозиція спочатку всіх вкрай здивувала. Її готові були прийняти за жарт.
— Це як? Стати квочками? — запитала одна маленька насмішниця і пирснула.
Всі засміялись.
Але тут схвильовано заговорила Асмік:
— Треба поспішати, треба поспішати! Не можна запізнюватись — адже там умирають маленькі безпорадні пташата! Прошу вас… — Голос у Асмік затремтів.
Хвилювання, що охопило Асмік, передалося всім. Школярі, які хвилину тому весело жартували, посерйознішали.
— Ну, чого ж ми чекаємо? — пролунав дзвінкий голос Аракс. — Ходімо, ходімо рятувати гусенят!
Діти кинулися до колгоспного сарая.
— Будьте обережні, не розчавіть яєчка у себе під пахвами, — попереджувала всіх Асмік. — Якщо не вилупляться— не втрачайте надії: можуть трохи запізнитися.
— Горе тому, хто розчавить яєчко з пташеням всередині! — грізно насупив брови Грикор.
— Ця залізна квочка нас знеславила перед селом, — бубонів дід Асатур.
Але й він, сховавши на грудях кілька яєчок, поніс їх своїй старій.
— Бери, Наргіз, бери… Нічого не зробиш — коли помилились, треба виправлити помилку, — сказав дід дружині. -Та ти пішла б до дітей, показала, як треба робити, а то вони всіх гусенят передушать.
…Асмік і сама не спала цілу ніч і матері не давала заснути.
— Мам, мам, пташеня знову стукнуло… Але чому ж не вилуплюється? — безперестанку говорила вона матері.
Щоб не заснути, Асмік почала читати, але незабаром книжка вислизнула з її рук і впала на підлогу. Асмік перелякано схопилася. Першою думкою її було: чи не задушила вона пташенятко?
Ніби у відповідь на запитання дівчинки під пахвою у неї щось заворушилося.
Асмік сунула руку за пазуху, намацала і вийняла уламки шкаралупи, а потім крихітну істоту: жовтеньку, кругленьку, з плоским, ще м’яким дзьобиком, з пушком, що ледь-ледь пробився. Безпорадна, вона до сліз схвилювала дівчинку.
— Яке славненьке, яке гарненьке! — повторювала Асмік, розглядаючи новонароджене гусеня, що сиділо у неї на долоні,
— Доню, що це в тебе? Вилупилося? — почувши її голос, прокинулась мати.
— Ти поглянь, мам… воно ще мокреньке… дати йому зараз яєчного жовтка?.. Ой, воно може замерзнути!
І Асмік обережно поклала гусеня під теплу ковдру.
Радість
Так було цієї ночі і в багатьох інших будинках села Лчаван. У дітей під пахвами починали ворушитися пташенята, чувся легкий тріск шкаралупи, тоненьке попискування. Легенькі, пухнастні, теплі істоти виглядали на світ із своїх темниць.
І радість же була в цей день у селі! Дітям не хотілось розлучатися з своїми вихованнями Вони пестили гусенят, годували крутим жовтком, і дуже неохоче відносили на ферму.
На фермі панувала метушня. Почали вилуплюватися гусенята і в квочок.
Квочки сердито квоктали, не знаючи, що їм робити — чи то доглядати новонароджених, чи то сидіти на яєчках, чекаючи появи інших. їх, очевидно, дивував неприродний вигляд курчат: таких незграбних зроду в них не було!
Почали тріскатися яєчка І в другому, справному інкубаторі. Дід Асатур поглядав на маленьких кругленьких пташат, що копошилися в «печі», і тільки похитував головою.
І такі великі були здивування і радість діда Асатура, що він поспішив одразу додому, щоб поділитися думками з своєю дружиною.
— Кажу тобі, Наргіз, з цієї залізної печі пташата сотнями вилуплюються, — розповідав старий, за своєю звичкою, все перебільшуючи. — Ти подумай тільки, яку розумну штуку вигадали! Подумай лише, скільки курей звільняється від своїх обов’язків — не треба їм цілий місяць на яєчках сидіти, не треба курчат доглядати… нехай собі залізна квочка курчат висиджує. Бачиш, чого наука досягла!
— Щоб мені осліпнути! Хіба без матері курчат виводять? Хіба без турбот матері, без серця може щось вийти? — обурилась стара.
— Що тут серцю робити? Курчата вилуплюються, Анаїд годує, доглядає їх — якої тобі ще треба матері, якого серця? — розсердився дід.
— Як же можна без матері? Хіба без матері обійдешся? — обурювалась Наргіз, що, як і всі матері, провела немало безсонних ночей біля колиски своїх дітей. І дивно було їй чути, що якась жива істота може народитися і жити без материнської ласки і піклування.