Таємниця гірського озера

Камо, обурений, накинувся на Грикора:

— Чому ж ти не сказав нам вчасно?

— Досить обвинувачувати один одного, треба швидше придумати, що робити, — втрутився Армен. — Коли б тут була колгоспна машина, зняли б акумулятор.

— Чому ти втрачаєш надію? Привеземо з міста, — хотів підбадьорити його Камо.

— З міста?.. Поки поїдете, знайдете, привезете, — охолонуть яєчка… і це, що проклюнулось, скоро помре.

— Помре? — захвилювалась Асмік. Вона схопила яєчко і почала гріти його своїм диханням. — Я не дам померти ні одному пташенятку. Ну, швидко придумайте що-небудь! — говорила вона, ледь стримуючи сльози.

— Дідусю, ми тебе запитували, — сказав Камо, — ти нічого не відловів. Невже й ти не придумаєш, як врятувати гусенят?

— Не все в книжках знайдеш, не завжди і дідівський досвід помагає… Яєчко — справа жіноча. Ходімо до моєї старої — її запитаємо: вона багато квочок за своє життя підсипала.

Бабуся Наргіз зустріла дітей ласкаво і, вислухавши їх, запитала:

— А скільки днів залишилося?

— Один.

— Один лише?..

Але перш ніж відповісти дітям на їхнє запитання, бабуся одразу ж, за мисливським звичаєм свого чоловіка, накрила на стіл і почала частувати дітей всім, що було в хаті.

— Бабусю, нам не до їжі: вона зараз в горлі застряне. Ти нам допоможи, скажи, як пташенят врятувати? — упрошував стару Наргіз Камо.

— Їжте, дітки, їжте. Все скажу. І цьому зарадити можна, не лякайтеся, — спокійно говорила стара, підсовуючи дітям тарілки з сиром. — Їж, рідненький, — повторила вона, цілуючи Камо. — Ти зовсім забув про бабусю через цих твоїх курчат.

— Не хочу я їсти, бабуню! Ти мені скажи, як врятувати пташенят? — нетерпляче твердив Камо.

Стара Наргіз усміхнулась. Її добре маленьке і худеньке обличчя покрилося тонкою сіткою зморщок.

— Ну, — сказала вона, — є такий спосіб. Якщо трохи подержати яєчко за пазухою чи під пахвами — вилупляться. Буває так: виведе курка кілька курчат, ходить біля них, а решту яєчок кидає — не хоче досиджувати. Кілька разів я такі яєчка у себе за пазухою доношувала.

— Ну, вчений брате, що ти скажеш на це? — запитав Камо в Армена.

— По-моєму, це не суперечить науці. Для виведення курчат потрібне лише рівномірне тепло і нічого більше. Але в книжках пишеться, що температура по винна досягати тридцяти дев’яти граду сів, а нормальна температура у людини не вища за тридцять сім… Як же так, бабусю?

— У ваших градусах я нічого не розумію. любий мій, — спокійно відповіла Наргіз. — В останній день курча — вже готова птиця, йому вже дихати повітрям треба, бігати, їсти. Тепла людини для нього досить, А Градусів я не знаю… Знаю лише, що зігрієш на грудях — неодмінно вилупляться, виживуть.

— Вірно, вірно! — підтримав бабусю Армен. — Зрозуміло. — і Армен, завжди спокійний, в збудженні підвівся з місця.

— Отже, так і зробимо, Асмік, збирай школярів! — наказав Камо.