Таємниця гірського озера
- Автор: Ананян Вахтанг Степанович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: Державне Видавництво дитячої литератури УРСР
- Переводчик: С. Калустянц
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Таємниця гірського озера». Краткое содержание книги:
— Нічого не зробиш, доведеться ферму твоїх учнів узаконити, — сказав Баграт Араму Акопяну.
Дружньо розмовляючи, вони вийшли. Школярі відчували, що розмова точиться про задуману ними громадську справу, і обличчя їхні світились радістю.
Завідуючий складом, буркочучи, відпустив яєчка. Він, як і багато інших, не вірив в успіх цієї справи.
Незабаром пташенята лиски, постукуючи дзьобиками, їли жовтки крутих яєчок, а дід Асатур дивився на них і самовдоволепо погладжував бороду. Він, здавалося, помолодішав.
— Доню, коли ж вилупляться гусенята?
— Скоро, скоро… У них ще є час до наступного дня.
— А качки? — запитував старий Асатур. І він став нетерплячим, як діти.
— Чирки вилупляться, мабуть, завтра-післязавтра, А в цьому інкубаторі є те яєчка і мармурових качок.
В наступні дні справді почали вилуплюватися каченята. Сарай сповнився їхнім веселим писком. Ще крихітні, вони, побачивши воду, поспішали до ночов і зграйками плавали і пірнали з таким виглядом, ніби добували собі поживу. Годували їх сиром, крутими, дрібно накришеними яєчками.
Одного разу, зайшовши в сарай, Асмік зупинилась, здивована. В кутку на соломі була складена гірка яєчок. Поруч, напочіпки, сидів Грикор і перераховував їх.
— Звідки? — запитала Асмік.
— Пам’ятаєш, миші у нас позичали. Тепер повернули з пошани до мене. Вам би вони не віддали.
— Грикоре, скажи правду: де добув?
Кажу вам: миші посоромились своєї розбійницької поведінки і повернули назад…
Так діти і не довідались, звідкіля добув Грикор яєчка. Не домоглися серйозної відповіді. Хіба то справді знайшов мишачий склад?..
— Ану, полічи. Асмік. По-моєму, скільки взяли, стільки й віддали. Лише троє я їм залишив, для іхиіх дитинчат: шкода мені їх стало, — сказав Грикор.
— Так, значить, жодного й не з’їли? — здивувався Камо.
— Уяви собі, жодного. У них поки що мишенят нема: про майбутніх піклувалися. Подумайте тільки, які щирі батьки! А ви ще ставитеся з презирством до мишей. Я б просто розцілував їм мордочки за добрі їхні серця.
— Тьху! Ти знову?. Ох, і як же миші ненавидять зараз Грикора! — весело засміялася Асмік. Вночі прийдуть, як він спатиме, і відкусять йому носа.
— Так я тут і залишуся, щоб вони мене загризли! Досить, шабаш! Я свій обов’язок виконав. Два батальйони пташенят від мене одержали? Мою частих? Ну й прощавайте!
— Ні, Грикоре, гусячим яєчкам ще час не прийшов, їм ще день полежапі треба. Ще на дві-три нічки залишся, упрошував його Камо.
— Ну, якщо секретар комітету комсомолу наказує, треба підкоритися, нічого не зробиш!
Тривожний день
Настав двадцять восьмий день.
В той момент, коли перше гусеня заворушилося в яєчку і пробило шкаралупку своїм жовтеньким, але вже зміцнілим дзьобиком, Армен, який сидів біля інкубатора і не відводив очей від термометра, враз злякано скочив з місця.
— Асмік, температура падає! ледь переводячи подих, сказав він.
— Як? В обох? — занепокоїлась Асмік.
— Ні, лише в цьому.
— Чому?
— Енергія в акумуляторах виснажилась.
— Що ж тепер буде?
— Охолонуть яєчка. Треба скоріш знайти нові акумулятори,
Асмік побігла кликати на допомогу Камо.
Він зараз же прибіг у сарай Удвох з Арменом вони відшукали діда Асатур і Грикора, порадилися з ними, але нічого придумати не змогли
Скориставшись відсутністю хлопчиків, біля сарая з’явився Сето і його брат Арто. В обох у руках були лук і стріли.
— Дай-но я випущу дві-три стріли крізь дірку в дверях. Яєчок з десяток розіб'ю, — запропонував Сето. — Нехай Асмік поплаче!
— Шкода, адже в яєчках пташки, вагаючись, сказав Арто.
— Шкода? Мене ти не пожалів, коли вони на мене всі напали?.. І помітитися за брата не можеш. Ех, ти!..
Натягнувши тятиву лука, Сето підкрався до сарая і випустив крізь щілину в дверях кілька стріл.
Обливаючись слізьми, з сарая вибігла Асмік з пораненою куркою в руках, але братів уже не було й сліду.
— Невже у вас невистачить сил спинити цього хулігана? Погляньте лишень, що він наробив своїми стрілами! — поскаржилась Асмік Камо і Арменові, які в цей час підійшли. — Курку поранив, кілька гусячих яєчок розбив.
— Заявимо в сільраду, — запропонував Грикор.
— Мужчина повинен власною рукою розправлятися з негідниками, — сказав дід Асатур. — Скаржитись недостойно мужчини.
Армен замислено похитав головою:
— На нього треба вплинути, тут силою нічого не вдієш.
Камо посміхнувся і в’їдливо сказав: