Планета Х
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Профі
- ISBN: 978-966-2398-08-3
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Планета Х». Краткое содержание книги:
Шановні і дорогі мої друзі! Книга - «Планета ікс», яка лежить перед вами, це моя сьома книга поезії. Вона написана не лише для українців, а для всіх тих, хто любить Україну. Ні! Я не націоналіст, але свій народ люблю більше від іншого, бо це мій народ, який мене народив, який мені передав свою генетичну пам’ять, досягненнями якого я пишаюсь. І моя любов до народу, це як відзнака моєї вдячності. Бо, як говорив наш великий пророк Т.Г Шевченко: «Нема на світі України, немає другого Дніпра». Але, це не значить, що я не шаную і не поважаю інші народи світу і їх культурне надбання тільки тому, що вони мають різні з моїм народом відтінки, інший мовний та релігійний бар’єр, бо, вважаю, що кожна нація і кожна людина має право на своє самовизначення, тобто на свою власну думку, якою б вона не була, якщо вона не принижує гідності людей іншої національності та іншого віросповідання, хоч я за єдину віру у всьому світі, так як єдина віра, це єдиний Бог-Творець, який об’єднує всі народи світу. А то, як подивитися зі сторони, то ніби Богів було багато і що не знаєш, якому Богу молитися і коли відзначати дату його народження, так як євреї, католики і християни справляють Пасху в різний час, що в якійсь мірі налаштовує віруючих задуматись над тим, чи таке може бути насправді, адже Творець Світу був один і в той же час його день народження всі релігії відзначають в різний час? Але це інша тема про яку ми поговоримо в інший час. А тепер про книгу.
Все, що я написав в даній книзі, я адресую тобі, мій народе, хоч і не упевнений, що все написане сприйметься однозначно, так як у багатих одна думка, а в бідних інша. І це цілком закономірно, як і судження про християнство, або якусь іншу релігію, скажемо, мусульманство. Отож і судження про мою творчість буде неоднозначним. До цього потрібно бути підготовленим, а оскільки я людина похилого віку, то часу для викладання своїх думок-переконань залишається обмаль, тому приходиться дещо поспішати, щоб встигнуть викласти свої думки на тому рівні, на якому вони визріли і закарбувались в моєму розумі. Тому вирішив друкувати все, що я думаю, так, як я це розумію, а вам надаю право судити про мої думки з позиції свого бачення.
Однак ніщо не помогло.
Ламали дух могутніх армій
За їх не писану красу,
Навіть самі царі в кокардах,
Аби погладить їх косу.
Адама Єва полонила,
І той пішов смолу варить,
А когось зовсім розлюбила,
Що став сердега з горя пить.
З-за жінки вбив Тарас Андрія,
А корабель не йде у рейс,
З-за жінки іншої Марія
Стала крутить ще дужче прес.
Жіноча ніжність і підступність
Це теж,– хто хоче знати,– зло,
Тому отак-то невідступно
Хлопці і грають в «доміно».
А якщо жінка гляне в пляшку,
Або гороху з’їсть відро,
А потім біля тебе ляже,
То то хіба, скажіть, не зло?
А як ще свій шиньйон натягне,
То – все збігається село,
Що хлопці кидають роботу,
А то хіба, скажіть, не зло? –
Коли про скромність забувають
І так відкриють свій бульвар,
Що хлопців, навіть і стареньких,
І тих кидає тут же в жар?
То що вони дипломатичні,
То цього в них нам не віднять,
Але тоді це все буває,
Як в хлопців бакси шелестять.
І, головне, що все це знаєм,
Що всі жінки, як індюки,
Але ми все їм пробачаєм,
Тільки за те, що ті – жінки.
29,11.1966 р.
НЕ СВІТІТЬСЯ, ЗОРІ!
Не світіться, зорі, ви у цю хвилину,
Як лишаю з болем я свою дівчину.
Щоб ніхто не бачив ту на серці рану,
Про яку ще й думать не хотілось рано.
Вітре! Вій же, вій же на мою ти душу,
Вивій мій неспокій, протряси, як грушу.
Дощ іди потопом! Потопи те горе,
Бо воно безмежне, як велике море.
Щоб я більш не думав про кохання ясне,
Бо була надія і остання гасне.
Бо нема на світі вірності в любові,
То ж, нехай живе хоч та любов у – слові.
Я ж своє кохання підніму на небо,
Хай хоч іншим людям світить так, як треба.
Й понесу, як вимпел в – простір, в світ широкий,
Бо ж лишаю з болем облік кароокий.
Як мені це важко, до безтями страшно
З почуттям єдиним розійтись назавжди,
Бо ж я добре знаю: більш кохать не зможу,
І в житті ніколи не знайду пригожу.
І навіщо хлопці свої юні роки
Тратять на троянди, беручись за боки?
О, ти не постійна, нерозумна юність,
Де твої дотепи і стареча мудрість?
Де твоя відвага, і твоя порядність,
Оріони-зірки та далекоглядність?
Але сили волі досить все забути,
Щоб ті п’яні оргії більше вже не чути.
І не чуть й не бачить – ні троянд, петиній,
Краще бачить вишню, цвіт картоплі синій.
Він хоч не духм’яний й перлами не грає,
Та ж зате, пробачте, плід він смачний має.
7.6.1959 р.
ЯКБИ Я МАВ СВОЮ ХАТИНКУ
Якби я мав свою хатину
Та ще в ті роки молоді,
То не шукав би я дівчину,
Вона б сама прийшла тоді.
8.6.1957 р.
НА ПЛЯЖІ
Пішов і я одного разу
На пляж, аби позасмагать,
А там такі шикарні фрау,
Очей не можна відірвать.
Якось до них злегка підкрався,
Очима всіх пороздягав,
А сам за кущиком сховався,
І їх ганчір’я там сховав.
Ото сиджу й спостерігаю,
Словами це не розказать,
Як всі оголені дівчата
Стали по пляжі крокувать.
Дослівно все не описати,
Надто емоцій і іксів,
Як всі зібрались йти до хати,
А тут ні блузок, ні трусів.
Скажу одне, що збив оскому:
Дивився – скільки вже хотів,
Як через міст ті йшли Патона
Усі – без блузок і трусів.
27.7.1957 р.
КВІТИ ДІВОЧІ
Ген, бачите, в полі дівчина біжить,
Що бантик червоний на ній майорить,
Ви лише приглянтесь, чого тут язвить?
На ній же усе, як на Сонці, горить.
Повірте, не кожна так вміє ходить,
Вона ж, як погляне – то хочеться жить.
Така-то вона ота дівчина Ліза,
Як гляне на тебе, мов в душу залізе.
Що хочеться все з теї дівчини знять,
Й, простіть за зухвальство, – всю ніч цілувать.
3.8.1957 р.
ЯКА ГРАЦІЯ!
Ви погляньте, який цвіт,
Ой, якая грація!!!
У садку під старість літ –
Розцвіла акація.
17.5.2012 р.
НА КОТРУ ГЛЯНУ
Як подивлюсь я на дозвілля,
Як гай із річкою шумить,
То скільки б фей в гаю не стрів я,
Стількох й хотілося – любить.
А як погляну я на Азу,
Й на ту красуню, що сидить,
То кожну б з них і ще б по разу...
Був би не проти повторить.
Чи це у всіх таке буває,
Не знаю, що і говорить?
Бо як погляну – гай співає,