Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Вогнем i мечем. Том другий
Вогнем i мечем. Том другий - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Вогнем i мечем. Том другий

Электронная книга - «Вогнем i мечем. Том другий». Краткое содержание книги:

Роман «Вогнем і мечем» є першою частиною славетної трилогії лауреата Нобелівської премії Генрика Сенкевича, написаної на історичному матеріалі XVII століття.
У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу ґйд проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.
1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 ... 170
Перейти на страницу:

— Що за чорт! Я не можу його намацати! Ми ж його сюди кинули.

— Що він, на мишу обернувся? Викреши вогню, Василю, темно тут, як у лісі.

На хвилю залягла тиша. Василь, напевно, шукав трут і кресало, другий же козак почав тихенько гукати:

— Пане шляхтичу, озовися!

— Поцілуй пса у вухо! — буркнув Заглоба.

Та ось залізо зачеркало об кремінь, посипалися роєм іскри й освітили на мить нутро хліва і козачі голови у смушевих шапках, після чого темінь стала ще густішою.

— Нема! Нема! — волали збуджені голоси.

Тоді один із козаків кинувся до дверей.

— Батьку Голодий! Батьку Голодий!

— Що таке? — спитав сотник, показуючись у дверях.

— Нема ляха!

— Як це нема?

— Мов крізь землю провалився! Нема ніде. О, Господи помилуй! Ми й вогонь викрешували — нема!

— Не може бути. Ой, буде ж вам від отамана! Утік чи що? Проспали?

— Ні, батьку, ми не спали. Із хліва він ніяк не міг вийти.

— Тихо! Не збудіть отамана!.. Якщо не вийшов, то мусить тут десь бути. А ви всюди шукали?

— Всюди.

— А на піддашші?

— Як же йому на піддашшя вилізти, коли він був зв'язаний?

— Дурний ти! Якби він не розв’язався, то був би на місці. Шукайте на піддашші. Викресати вогню!

Знову посипалися іскри. Звістка вмить облетіла усіх караульних. До хліва, як це завше буває у таких випадках, квапливо набігло народу; почулися швидкі кроки, швидкі запитання й ще швидші відповіді:

— На піддашшя! На піддашшя!

— А ти постережи знадвору!

— Не розбудіть отамана, а то біда буде!

— Нема драбини!

— Принести іншу!

— Нема ніде!

— Збігайте в хату, там має бути.

— От лях проклятий!

— Лізьте по карнизу на дах, а звідти на піддашшя.

— Не можна, карниз широкий і підшитий дошками.

— Несіть списи. По них і виліземо. От собака!.. Драбину втяг за собою!

— Принести списи! — звелів Голодий.

Одні побігли по списи, другі, задерши голови, не зводили очей із піддашшя. Розсіяне світло крізь відчинені двері просочилося й у хлів, і в напівсутінках стало видно квадратний отвір на піддашшя, чорний і безмовний.

Знизу долинали примирливі голоси:

— Ну, пане шляхтичу! Спускай драбину і злазь. Усе одно тобі нікуди не дітися, нащо людям голову морочити. Злазь! Злазь!

Тиша.

— Ти ж мудрий чоловік! Сидів би собі, якби тобі це допомогло, але ж не допоможе — то ж краще злазь із доброї волі, соколику!

Тиша.

— Злазь, а то шкуру з макітри злупимо і пикою вниз у гній кинемо!

Пан Заглоба лишався таким же глухим до погроз, як і до лестощів, і сидів у темряві, мов борсук у норі, готуючись до затятої оборони. Тільки шаблю міцніше стискав у руці, трохи сопів і подумки шепотів молитву.

Тим часом принесли списи, зв’язали по три вкупі й поставили вістрями до отвору. Панові Заглобі враз сяйнула думка схопити їх і втягти на піддашшя, але він одразу ж схаменувся, що дах може бути занизький і повністю списів не втягнеш. Та й, зрештою, за хвилю принесуть інші.

А поки що у хліві аж кишіло козаками. Дехто присвічував трісками, дехто поприносив дрюки й решітки від возів, які виявилися короткими і їх квапливо стягали ременями, бо по списах справді важко було б вилазити. Проте охочі знайшлися.

— Я полізу! — заволало кілька голосів.

— Зачекайте драбини! — відповів Голодий.

— А чом би, батьку, не спробувати вилізти по списах?

— Василь вилізе! Він як кіт лазить.

— То нехай спробує.

А дехто відразу ж почав жартувати:

— Гей, обережно! У ляха шабля, голову зітне й не зчуєшся.

— Він тебе за чуприну вхопить і втягне, а там як ведмідь придавить.

Та Василя це не злякало.

— Він знає, — сказав Василь, — що коли тільки пальцем мене торкне, отаман йому дасть перцю, та й ви теж, брати.

Це було попередженням панові Заглобі, котрий сидів тихо й не дихав.

Але козаки, народ веселий, відразу ж упали в добрий гумор. Уся ця затія почала їх забавляти, і вони й далі кепкували з Василя:

— Одним дурнем поменшає на білому світі.

— Та йому начхати, як ми за твою макітру відплатимо. Він теж не боязкіший від тебе.

— Хо! Хо! Він несамовитий. Дідько його знає, на кого він там уже обернувся… Це чаклун! Ти, Василю, не відомо кого у тому отворі знайдеш.

1 ... 23 24 25 26 27 28 29 30 31 ... 170
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)