Вогнем i мечем. Том другий
- Автор: Сенкевич Генрик
- Серия: Вогнем i мечем #1
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 966-692-743-8
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Вогнем i мечем. Том другий». Краткое содержание книги:
У творі змальовано національно-визвольну боротьбу українського народу ґйд проводом Богдана Хмельницького проти польсько-шляхетського панування.
І нарешті побачив пан Заглоба малого Володийовського, котрий, стоячи біля воріт із кільканадцятьма жовнірами, голосом і булавою віддавав іншим накази, а часом кидався на своєму гнідкові у самісіньку гущу — ледве приміриться, ледве повернеться, а людина вже падає, навіть не скрикнувши.
О, малий пан Володийовський був над удатними вдатний; ратник із крові й плоті, він не зводив очей із битви, і, навівши де треба лад, знов повертався на місце і спостерігав, і поправляв, як диригент, котрий, орудуючи оркестром, коли треба — сам заграє, коли треба — перестане грати, але очей ні з кого не спускає, щоб кожен своє відіграв.
Побачивши таке, пан Заглоба затупотів ногами об дошки настилу, аж пилюка стовпом стала, заплескав у долоні й заревів:
— Бий негідників! Бий, мордуй, лупи, рубай, стинай голови, коли, дави, ріж! Ну ж бо, далі, далі! Шаблями їх і до ноги!
Так кричав пан Заглоба й підскакував на місці. Очі в нього від натуги налилися кров’ю, аж на хвилю в них потемніло, та коли до нього знов повернувся зір, він побачив іще чудовішу картину — в оточенні кількох десятків козаків летів на коні, мов блискавка, Богун, без шапки, у самій сорочці й шароварах, а за ним зі своїми жовнірами малий пан Володийовський.
— Бий! — крикнув Заглоба! — це Богун! Але голосу його не було чути.
Тим часом Богун із козаками через пліт, пан Володийовський через пліт, дехто відстав — у них коні у стрибку перевернулися. Глянув Заглоба: Богун на рівнині, пан Володийовський на рівнині. Та враз козаки розсипалися і ну тікати, жовніри поодинці за ними. Заглобі дух перехопило, очі ледь не повилазили з орбіт. Що ж він побачив? А ось що: пан Володийовський, як гончак вепра, уже наздоганяє Богуна, отаман повертає голову, замахуеться шаблею!..
— Б'ються! — кричить Заглоба.
Ще мить, і Богун падає разом із конем, а пан Володийовський, потоптавшись по ньому, мчить далі за іншими втікачами.
Але Богун іще живий, бо схоплюється і біжить до скель, порослих чагарями.
— Тримай! Тримай! — реве Заглоба. — Це Богун!
Та ось з’являється нова ватага козаків, котра аж досі ховалася по той бік скель, а тепер, помічена, шукає нового шляху до втечі. За нею, на відстані з півверсти, мчать жовніри. Козаки наздоганяють Богуна, оточують його, підхоплюють і забирають із собою. Нарешті вся ватага зникає з очей у заворотах яру, а за нею й жовніри.
На майдані залягла тиша і стало порожньо, бо навіть жовніри пана Заглоби, відбиті Володийовським, скочивши на козацьких коней, помчали вкупі з іншими за розпорошеними втікачами.
Пан Заглоба спустив драбину, зліз із піддашшя і, вийшовши з хліва на майдан, промовив:
— Я вільний…
Сказавши так, він огледівся довкола. На майдані лежала безліч убитих запорожців і кільканадцять жовнірів. Шляхтич поволі ходив поміж ними й старанно оглядав кожного, нарешті біля одного з них став навколішки.
Коли він за хвилю підвівся, в руках у нього була бляшана манірка.
— Повна, — буркнув шляхтич.
І, приклавши манірку до уст, задер голову.
— Непогана!
Він знову огледівся довкола і ще раз повторив, але вже значно бадьорішим голосом:
— Я вільний.
Після чого попрямував до хати. На порозі він наткнувся на труп старого бондаря, якого замордували козаки, переступив через нього і зник усередині. Коли ж вийшов, навколо його стегон, поверх куртки, вимащеної гноєм, виблискував Богунів пояс, густо гаптований золотом, за поясом ніж із великим рубіном у колодочці.
— Бог винагородив за мужність, — бурчав він, — бо й капшук тугенький! Ну, харцизяка плюгавий! Сподіваюся, цього разу не втечеш! Ох і малий фертик, щоб він здоровий був! Пальця в рот не клади — відкусить. Знав я, що він славний ратник, але щоб отак за Богуном учепився, як гончак за зайцем, такого не чекав. Треба ж, щоб у такому маленькому тілі було стільки духу й бадьорості! Богун міг би його на поясі як ножичок носити. Хай йому грець! Ой, ні: хай йому Бог допоможе! Либонь, він Богуна не впізнав, а то порішив би. Пху, як тут порохом пахне, аж у носі закрутило! Але ж я із якої халепи виліз — у таку ще не вскакував! Хвала тобі, Боже!… Ну Богунові він дав чосу! Треба буде до цього Володийовського придивитися: їй-богу, чорт у нього втесався.