Темнолесникове прокляття

— Ти не хвилюйся, — заспокоїв його старший викладач. — Ми не допустимо, щоб це сталося.

— Що? Що? Що? — обурено галасували учні та підручні. — Що сталося?

Декан випнув груди, випростався на весь зріст і повернувся, готовий відповідати.

— Як видно з цього листа, написаного рукою самого Найвищого Академіка, він пропонує замінити заступником декана Школи Світлознавства і Темрявознавства заступника нашого декана. — Він похмуро похитав головою. — І це ще тільки квіточки, затямте собі.

— А як же тоді з Сефтусом Лепряком? — запитав Тягнинегідь, достоту, як навчав отой тип зі срібним носом-маскою. — Не чекати ж нам, згорнувши руки, поки його звільнять із посади.

Дружний гомін невдоволення прокотився рядами учнів та молодших викладачів.

— А на нього чекає призначення, — декан помовчав і здригнувся, — молодшим бібліотекарем.

— Уявляєте, — вигукнув старший викладач, чиї вуса тіпалися від обурення. — Наш, із дозволу сказати, Найвищий Академік планує воскресити Велику бібліотеку.

Усі завмерли, вражені. Велика бібліотека належала минулому, як і її закурені сувої, повні всякої абракадабри, і місця їй у теперішньому Санктафраксі не було.

Тягнинегідь обурено горлав, звертаючись до всього натовпу:

— І куди ж котиться наш світ, коли землезнавству віддається перевага над небознавчими студіями?

Купкою учнів прокотилася нова хвиля гніву, і невдовзі всі вони вимагали, щоб справедливість узяла гору і було вжито рішучих заходів.

— Поки він не здихався нашого декана, може ліпше нам здихатись його? — запропонував хтось, чи то серйозно, чи то жартома.

— Авжеж, — піддав жару інший. — Зрештою, яка всім нам із нього користь?

— Та ніякої! — встряв третій. — Радше, навпаки. Те, що він виробляє зі Школою Мжичкометрії, — справжнісіньке шкідництво.

— І не тільки зі Школою Мжичкометрії! — підпрягся ще хтось. — Усім санктафракським небознавцям буде непереливки, якщо його ще геть сирі плани почнуть утілюватися в життя.

— Наземний покидьок! — загарчав хтось іще. — Ми мусимо спинити його.

— Ну, гаразд, а чи не міг би з ним приключитися якийсь нещасливий випадок? — запропонував молодший підручний із розчухраним рудим чубом. — Я знаю, де таке могло б і статися.

— Ота многоцінна нижньонебова клітка? — втрутився якийсь учень.

— Авжеж! — вишкірився підручний. — У ній можуть розігнутися прути. Можуть обірватися ланцюги…

Тягнинегідь обвів удячним поглядом співучнів-мжичкомірів. Отой жук із дванадцятого сектору обіцяв йому відповіді на екзаменаційні квитки, якщо він зуміє посіяти сум’яття серед мжичкомірів. Це виявилося легшим, ніж він сподівався. Збіговисько зрадників — ось хто ця професура, подумав Тягнинегідь з усміхом.

Упоравшися зі своїм завданням, Тягнинегідь повернувся і подався геть зі Сходів. Тепер йому лишалося тільки забрати відповіді на екзаменаційні квитки в отого таємничого професора і вивчити їх. Високо в небі замерехтіла Східна зоря. А коли дмухнув ходовий вітер-тиховій, він відчув знайомий запах лісової камфори. І лою…