Сплячі красуні

2

Залягши животом у купині папороті, лис дивився, як Ессі розвантажує свій візок.

Звісно, він не думав про неї, як про Ессі, імені для неї він не мав зовсім. Вона була просто людиною, та й поготів. Тим не менше, цей лис спостерігав за нею вже доволі довго — промайнули місяці й сонця — і визнавав, цілком слушно, її ветху халабуду з пластику та брезенту за лисячу нору. Лис також розумів, що ці чотири уламки зеленого скла, які вона розставила півколом і звертається до них «дівчатка», мають для неї велике значення. Коли Ессі бувала тут відсутня, лис їх обнюхував — жодного життя там — і рився в її пожитках, які були мізерними, інколи хіба що окрім бляшанок з-під супу зі смітників, які він вилизував дочиста.

Лис вважав, що вона не становить жодної загрози, але він був старим, а старими лисами не стають, надто довіряючи будь-чому. Старий лис виростає з того, хто поводиться обережно і згідно з обставинами, хто парується якомога частіше, водночас уникаючи скліщення, не переходить ніколи доріг при денному світлі і глибоко риє в доброму м’якому суглинку.

Цього ранку в його обачливості не вбачалося необхідності. Поведінка Ессі була цілком для неї характерною. Подістававши пакети й різноманітні загадкові об’єкти зі свого візка, вона повідомила уламкам скла, що матінці потрібно здрімнути. «І щоб ніяких дурощів, дівчатка», — сказала Ессі й полізла в свій курінь лягти на купі стьобаних покривал меблевозів, що слугували їй за матрац. Хоча в курені й уміщувалося тіло, голова її стирчала на світлі.

Поки Ессі вмощувалася для сну, старий лис безшумно скалив зуби на верхню частину чоловічого манекена, який Ессі поставила серед листя поряд з куренем, але манекен ніяк не зреагував. Він, певне, був таким само мертвим, як і ці зелені скельця. Лис полизав лапу й чекав.

Невдовзі дихання старої жінки набрало сонного ритму, за кожним глибоким вдихом ішов тоненький посвист видиху. Лис стиха зіп’явся зі свого ложа у запашній папороті[63] і зробив кілька скрадливих кроків у бік куреня, бажаючи абсолютно впевнитися в намірах манекена чи відсутності таких. Зуби він оскалив ще ширше. Манекен не поворухнувся. Так, безсумнівно мертвий.

Він ще скоротив відстань між собою й куренем та й зупинився. Якесь білувате тріпотіння оприявнилося над головою сплячої жінки — біле прядиво, схоже на павутиння, зринало з її щік і, безжурно розгортаючись, влягалося покровом їй на шкіру. З пасем, що вляглися, з’являлися нові пасма і швидко вкрили цілком обличчя, створивши маску, яка скоро мала поширитися на всю голову. В притінку куреня кружляли нетлі.