Чужинець в Олондрії (ЛП)

А далі все було, як у тих казках, де стаються раптові перетворення: «Він опинився на якомусь полі й відчув, що це дуже велика країна». Це було схоже на історію, в якій Ефалдар прокидається в місті Зім: «Його оточували стіни з аметисту, а його ліжко стояло на високому помості». В крамниці було тьмяне червонувате світло і зовсім мало вільного місця, бо скрізь громадилися полиці, повністю заставлені книжками, що манили написаними на корінцях назвами: Крамар з Вейма. Вірші, Написані Під Час Подорожі Каналами. Секрети Кореня Мандрагори і Отримувана з Нього Користь. Я пробігався пальцями по книжках, виймав їх з полиць, відкривав їх, гортав сторінки, дихав у такт з рядками таємних слів, занурений у сливе чуттєву свободу, як Ісвалха серед німф у водоймі; в горлі мені став клубок зі смаком невиплаканих сліз. Як же ж багато книжок там було… Незмірно більше, ніж вмістив мій метр у своїй моряцькій скрині. Крамниця здавалася просто неймовірною, потойбічною, якоюсь печерою чудес; при тому вона навіть не була справжньою книгарнею, як оті, що їх я відкрив пізніше, дослідивши обидва боки вулиці Тополь. Це була одна з тих маленьких крамничок, натицяних у різних куточках Бейна, де продаються портрети популярних письменників, тютюн і поряд книжки, а головний прибуток вони отримують від продажу газет; книжкові томи там погано між собою пов'язані, і взагалі такі крамниці завжди здаються невдалими, проте вони такі ж вічні, як квіти. Малоймовірно, щоб хто-небудь, давніше або потім, зазнав у настільки скромному закладі бурю емоцій настільки ж потужну, як та, що її пережив я. Я перебирав ті книжки стос за стосом, хапав, одкидав, міняв — аж памороки мені забили оті солодкі випари: дух старих пергаментів.

Нарешті я знайшов оправлену в шкіряну палітурку копію Роману Долини: ледь торкнувшись її, мої руки відмовилися з нею розлучитися. Це була «двоколірна копія»: заголовки розділів орнаментовані витонченими квітами, виконаними синім та багряним чорнилом. Обкладинка тиснена квітковим узором; папір, хоч і не найвищої якості, з гарно текстурованої пресованої бавовни; оповідь спліталася у містичну казку, в якій діяли зачаровані яструби і скорботна діва, перетворена на ягничку. Схопивши свою знахідку, я наблизився до столу книготорговця — місця, яке у кожній книгарні в Олондрії, навіть у найскромнішій, було освяченим традицією центральним місцем. Цей стіл, як і багато інших подібних столів, був завалений книжками та розкиданими паперами, а за ним, у сяйві лампи, гонорувалася юна дівчина небуденної вроди. У неї була бурштинової барви шкіра племені латів, людей олондрійської Країни Вин, і буйні маси цупкого каштанового волосся, що зміїлося поміж башт, складених з книжок. Її руки, брудні й меткі, з обламаними нігтями, загорнули покупку і стиснули мої п'ятнадцять дроїв з неприхованим завзяттям. Я подякував їй, але вона не підвела очей. Натомість нетерпляче висмикнула прядку волосся, що заплуталася поміж намист-амулетів. Я вийшов в останнє світло вечора. У храмі бога Куїдви били у дзвони, а над куполом храму з'являлися перші зірки.