Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча
- Автор: Селезнев Владимир
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-944-031-0
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Кремлівський плагіат. Від "шапки Мономаха" до кепки Ілліча». Краткое содержание книги:
У книжці докладно й аргументовано розвінчується міф про самобутність і винятковість Росії, розповідається про поширені хибні думки з приводу “тисячолітніх російських брендів”, що їх Кремль активно пропагує в усьому світі.
Для широкого кола читачів.
У 1812 році Павлоградський гусарський полк прикривав Київський напрямок. 1814 року полку були подаровані знаки на головні убори з написом “За відзнаку”.
Маріупольський гусарський полк у війні 1812 року брав участь у складі 3-го кавалерійського корпусу генерал-майора графа П. Палена 1-ї Західної Армії генерала Барклая де Толлі. Відзначився 7 серпня 1812 року в бою при Лубіні. У Бородінській битві полк у складі бригади генерал-майора І. Дорохова, рятуючи становище, пішов в атаку на важку французьку кавалерію і зазнав чималих втрат.
У закордонному поході 1813–1815 років відзначився в битві біля Кацбаха. За мужність, виявлену в бою біля Кацбаха, полк отримав знаки на ківери з написом: “За відзнаку 14 серпня 1813 року”. У 1813 році Маріупольський гусарський полк був нагороджений срібними трубами з написом: “За відзнаку під час поразки і вигнання ворога з меж Росії 1812 року”.
Інші гусарські полки теж отримали різноманітні нагороди за підсумками кампанії 1812–1814 років: штандарти, срібні труби, знаки на ківери тощо.
Після перемоги над Наполеоном
Гусари брали участь і в наступних військових кампаніях у війні з Туреччиною 1828–1829 років, у Польському й Угорському походах 1831 і 1849 років, у Кримській війні 1853–1854 років, у війні з Туреччиною 1877–1878 років.
Із 1833 року в Росії налічувалося вже 16 гусарських полків. Тривалий час гусарам ніде було показати оспівану в піснях і віршах хоробрість. Здавалося б, Кримська війна, що втягнула в конфлікт Росію, Францію, Англію і Туреччину, могла надати кінноті широке поле для діяльності. Однак поширення і застосування нарізних рушниць надало піхоті суттєву перевагу над кавалерією. З 16 гусарських полків лише двом полкам — Київському й Інгерманландському — довелося брати участь у великому зіткненні зі супротивником під Балаклавою восени 1854 року. Проте після несподіваної атаки англійської кавалерії під командуванням лорда Кардіґана гусарським полкам довелося відступати. Питання про хоробрість легкої кавалерії вирішила нова війна з Туреччиною 1877–1878 років.
Київський гусарський полк, який був разом з інгерманландцями під Балаклавою, успішно брав участь у блокаді Плевни. Там само перебував і гусарський Маріупольський полк. Лейб-гвардії Гусарський і Гродненський полки в складі загону генерала І. Гурко здійснили безприкладний перехід узимку через Балкани. Лубенські гусари утримували пости бойової охорони на берегах Дунаю (у Зимниці).
У 1882 році всі армійські гусарські полки були перейменовані на драгунські, назву гусарських зберегли лише два гвардійських полки. У 1907 році старі гусарські полки були знову відновлені.
Отже, в 1910 році в російській армії було 20 гусарських полків, і два гвардійських: лейб-гвардії Його Величності і лейб-гвардії Гродненський. Усі воєнні роки, починаючи з 1914 року, гусарські, як і інші кадрові полки російської армії, провели на фронті.
У лютому 1918 року в зв’язку з розформуванням більшовиками армії гусарські полки були розпущені.
Модна “угорка”
Як уже зазначалося, росіяни запозичили не лише сам рід військ, а й пов’язаний з ним одяг. Незвичайність і ошатність гусарської уніформи так сподобалася обивателям, що вона надовго прижилася в Росії. Популярність одягу в стилі гусарського мундира в першій половині XIX століття була пов’язана з особливою престижністю військової форми, належності до військового стану.
Коротка куртка з сукна, оброблена шнурами по швах і на грудях в наслідування гусарському доломану або ментику, отримала назву угорки. Вона була улюбленим одягом сільських поміщиків, навіть тих, хто не мав жодного стосунку до військової служби.
Це захоплення угоркою було добре відомо, а тому нерідко в літературних творах 1840-х років її згадують в іронічному сенсі. Так, російський письменник В. Солоґуб в одному зі своїх оповідань писав: “В Москве есть еще один класс, который не военный и не статский, который ходит в усах, в шпорах и в венгерке, но это до нас не касается: мы говорим единственно о молодых людях Пєтербурґских”. Гоголівський персонаж Ноздрьов подорожує у супроводі свого зятя Мижуєва, вдягненого в угорку: “Белокурый был в темно-синей венгерке, чернявый просто в полосатом архалуке”. Для читачів гоголівської поеми такий штрих до портрету, позначений єдиним словом “угорка”, слугує дуже ємною характеристикою персонажа і його способу життя, навіть при тому, що інших подробиць біографії письменник не згадує.