ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Не менш дивовижними є «закадрові» дискусії на сторінках «обговорення» Вікіпедії, де сперечаються про зміст опублікованих статей. У чудовій книжці «Відкриття по-новому» (Reinventing Discovery) про те, чого може навчити науку інтернет, Майкл Нільсен пише: «Вікіпедія — не енциклопедія. Це віртуальне місто. Воно експортує у світ енциклопедичні статті, які живуть власним внутрішнім життям»57.
Щоб не відставати від стрімкого розвитку блоґосфери й соціальних мереж, Google пришвидшив пошукового рóбота, тому запити в Google теж працюють у реальному часі. Завдяки цьому інформація стала передаватися набагато швидше, а отже, сильніше впливати. Тепер новини, ідеї й картинки розмножуються в «глобальному мозку» за секунди, а не за тижні чи місяці, як раніше.
Певною мірою, нічого нового. «Глобальний мозок» був завжди. Виступаючи на моїй «Конференції перспективних технологій» 2005 року, Джефф Безос процитував слова фахівця з комп’ютерних наук Денні Гілліса: «Глобальна свідомість — це та штука, яка вирішила, що ємності для кави без кофеїну будуть помаранчевими». Ідея про те, що помаранчевий колір символізує продукцію без кофеїну, зародилася за часів Другої світової війни, коли компанія Sanka рекламувала бренд, роздаючи ресторанам США кавники з помаранчевою ручкою. Ідея утвердилася — універсальною не стала, але поширилася. На якомусь етапі вона вже належала не Sanka, а всьому світові.
Асоціативний зв’язок між помаранчевим кольором і напоєм без кофеїну — це приклад інформації, що сама поширюється між людьми, яку Річард Докінз назвав мемом. Нині для нас меми — це передусім картинки або гасла, що публікуються в соціальних мережах, та насправді будь-яка велика ідея, що утверджується, називається мемом. Томас Генрі Гакслі, на прізвисько Бульдог Дарвіна, писав 1880 року: «Боротьба за виживання точиться в інтелектуальному світі не менше, ніж у фізичному. Теорія — це вид мислення, і її право на існування залежить від того, чи здатна вона протистояти загрозі знищення»58.
Знання передавалися від людини до людини ще до появи писемності. Та друкарні доносили ідеї й новини з віддалених куточків Землі — спершу зі швидкістю піших посланців, потім зі швидкістю коней, а згодом зі швидкістю пароплавів і потягів. Перші електронні повідомлення телефоном і телеграфом скоротили термін передачі новин з тижнів чи місяців до хвилин. Із появою радіо й телебачення новини поширювалися миттєво, але створення і перевірка інформаційних повідомлень забирали багато часу. Над цим працювали в окремих кабінетах і конференц-залах, з огляду на обмежену кількість приймачів миттєвої інформації. Усе змінив інтернет, а ще більше — смартфони, під’єднані до інтернету. Будь-хто може поширити будь-яку інформацію будь-якої хвилини, а решта — миттю скопіювати й передати далі.
У мережі стрімко поширюються не тільки ідеї й сенсації (новини про останні події). Кажуть, інформація «розлітається» в інтернеті, але так само й шкідливі програми, хочемо ми цього чи ні. Утім набагато більше за капосні віруси нам дошкуляють програми, які ми використовуємо добровільно.
У прекрасній історії зародження сучасних комп’ютерних систем «Собор Тюринґа» (Turing’s Cathedral) Джордж Дайсон наголошує, що перші ідеологи цифрових обчислень усвідомлювали, що пересилання «кодів», тобто програм, від одного комп’ютера до другого, подібне до поширення вірусів, а може й складніших живих організмів, які вселяються в «господаря» і запускають його системи, відтворюючи програму.
«Цифрові організми відтворювалися, живилися й винагороджувалися пропорційно до того, що вміли робити: розв’язувати арифметичні задачі, обробляти словесні повідомлення, розробляти ядерну зброю чи складати звіти про рух грошових коштів. Творці таких організмів казково розбагатіли, — пише Дайсон. — Цифрові організми вплинули на атмосферу комп’ютерних систем так само, як перші бактерії, що виробляли кисень і визначили розвиток життя на Землі. Перші програми злилися в операційні системи, утворивши мільйони рядків кодів. Це дало нам змогу ефективніше управляти комп’ютерами, а комп’ютерам — нами. Програми навчилися ділитися на пакети, переміщуватися мережею, виправляти будь-які помилки, що виникають на шляху, і знову асемблюватися в точці призначення. У них усе — музика, зображення, голос, знання, інформація про друзів, статус, гроші і секс (тобто найцінніше для людей). Тож програми забезпечені безмежними ресурсами і формують багатоклітинні організми, які запускаються на різноманітних процесорах, так само як геноми — на різних клітинах»59.