Сповідь відьом

— Непогано для початку, — вдоволено констатувала вампірка.

У мене запаморочилося в голові. Метью став між мною та Жульєт. Навіть мій недосконалий ніс теплокровної істоти відчув у повітрі металевий запах його крові, що всотувалася йому у светр і розпливалася на грудях зловісною темною плямою.

— Припини, Жульєт. Якщо ти коли-небудь мене кохала, не чіпай її, відпусти. Діана не заслужила на те, щоб її віддали на поталу Герберту.

Жульєт відповіла блискавично — я помітила лиш розмиту коричневу пляму її плаття. Вона високо змахнула ногою, і коли її стопа поцілила Метью в живіт, почувся хрускіт. Він похилився, мов підрубане дерево.

— Я теж не заслужила на те, щоб мене віддавати на поталу Герберту! — істерично заверещала вона. — Я заслужила тебе. Ти належиш мені, Метью.

Мої руки враз стали важкими, і я, навіть не дивлячись на них, збагнула, що тримаю лук та стрілу. Я позадкувала від двох вампірів, повільно підіймаючи руки.

— Тікай! — скрикнув Метью.

— Ні, — відповіла я якимсь чужим голосом, прицілюючись вздовж лівої руки. Жульєт стояла близько до Метью, але я могла випустити стрілу, не зачепивши його. Коли я розтисну пальці правої руки, Жульєт буде мертва. Та я завагалася, бо ще ніколи не вбивала.

А Жульєт того тільки й треба було. Скориставшись миттю мого вагання, вона пробила Метью груди — її гострі пальці розпанахали тканину светра та його шкіру, наче то був картон. Він охнув від болю, а вона переможно заверещала.

Вмить позбувшись вагань, я напнула правою рукою тятиву і розтиснула кулак. Із випростаних пальців моєї лівої руки зірвалася вогняна куля. Жульєт почула вибух полум’я та запах сірки і різко обернулася, витягуючи пазури з грудей Метью. Та не встигла вона й зойкнути, як її охопила шипуча куля чорно-золотаво-червоного вогню. Спочатку спалахнуло її волосся, і вампірка панічно позадкувала. Але я мала напоготові ще одну вогненну кулю. І Жульєт, задкуючи, вступила прямісінько в неї.

Метью впав на коліна, притискуючи руками скривавлений светр до того місця, де прямо над серцем Жульєт пробила йому груди. Вона заверещала і випростала руку, намагаючись затягнути Метью за собою в пекло.

Помах руки і мовлене слово — і її підхопило поривом вітру й відкинуло на кілька футів від того місця, де повільно вклякав Метью. З тілом, охопленим вогнем, вона рухнула на землю.

Мені хотілося підбігти до нього, але я незмигно спостерігала за Жульєт: її вампірські кістки та плоть неохоче піддавалися вогню. Волосся її геть згоріло, шкіра зібгалася і стала схожою на почорнілий пергамент, але навіть у такому стані вона досі не померла. Її рот і досі ворушився, шепочучи ім’я Метью.

Я не опускала руки, готова до того, що вампірка кине відчайдушний виклик долі. Ось вона і справді, погойдуючись, спробувала підвестися — і я випустила в неї ще одну кулю. Вона вдарила її прямо в груди, пронизала грудну клітку і вилетіла з протилежного боку, пробивши шкіру і спопеливши ребра й легені. Її рот спотворила гримаса жаху. Тепер Жульєт не вижити, попри всю ту життєву силу, що містилася у вампірській крові.