Сповідь відьом

— А як щодо Фернандо? Він допоможе Маркусу?

Очі Метью стали непроникно-хитрими.

— Фернандо був моєю першою кандидатурою на маршала, але він відхилив цю пропозицію. І рекомендував Маркуса.

— Але чому? — Зі слів Міріам я зрозуміла, що цей вампір був шанованим воїном із досвідом у багато сторіч.

— Маркус нагадує йому Філіпа. Якщо вибухне війна, то нам знадобиться хтось із шармом мого батька, щоб переконати вампірів воювати не лише з відьмами, а й з іншими вампірами.

Дивлячись на грубий ескіз своєї імперії, Метью задумливо кивнув.

— Так, Фернандо йому допоможе. І втримає від помилок.

Коли ми повернулися до кухні (Метью за своєю газетою, а я — щоб під’їсти), то побачили там Сару й Емілі, які саме повернулися з бакалійної крамниці. Вони повикладали з сумок коробки з попкорном для мікрохвильовки, бляшанки з горішками, а також пакунки з усіма ягодами, які тільки можна дістати в цю пору року на півночі штату Нью-Йорк. Я взяла пакет із журавлиною.

— Ну от, — радісно мовила Сара. — Скупилися. А тепер — за заняття.

— Мені спочатку треба чаю попити, а потім трохи поїсти, — заперечила я, перекладаючи пакет із журавлиною з однієї руки в іншу. — Ніякої магії на порожній шлунок.

— Ану віддай, — суворо наказала Емілі, забираючи у мене пакет. — Це улюблені ягоди Маркуса, а ти їх подавиш.

— Потім поїси, — сказала Сара, підштовхуючи мене до буфета. — Як мала дитина! Іди працюй!

У заклинаннях я була безпорадною, як і в підлітковому віці. Я не могла запам’ятати, як вони починаються, і, зважаючи на схильність мого розуму дрейфувати, я постійно плутала порядок слів, що призводило до катастрофічних результатів.

Сара поставила свічку на широкий стіл комори.

— Запали її, — наказала вона і знову заглибилися в неймовірно засмальцьований древній гримуар.

То був простий трюк, до снаги навіть відьмі-підлітку. Однак щоразу, коли слова заклинання злітали з моїх вуст, свічка або починала диміти, хоча гніт не загорявся, або загорялося щось інше. Цього разу цим іншим виявився пучок засушеної лаванди.

— Треба не просто промовляти слова, Діано, — напучувала мене Сара, загасивши полум’я. — Ти маєш зосередитися. Спробуй іще раз.

І я пробувала — знову і знову. Якось раз гніт зашкварчав несміливим вогником — і відразу згас.

— Не виходить.

Мої руки свербіли, пальці посиніли, і я готова була заверещати від роздратування.

— Ти здатна керувати відьмовогнем, а не можеш навіть свічки запалити.

— Мої руки рухаються так, що нагадують тобі про когось, хто й справді вмів управлятися з відьмовогнем. А це — не одне й те ж, а навчатися магії є набагато важливішим за ось це, — відказала я, кивнувши на гримуар.

— Магія не дасть відповідей на всі запитання, — єхидно відказала Сара. — Це те саме, що різати хліб механічною пилкою. Інколи можна і ножем обійтись.