Сповідь відьом

— Я згодна платити.

— Не роби поспішних обіцянок богині, доню моя, — пробурмотіла стара жінка, хитаючи головою. — Бо обіцянку доведеться виконувати.

Мисливиця поміркувала над моєю відповіддю і кивнула головою.

— Він — твій.

Дивлячись на двох жінок, я підняла ніж. Притиснувши Метью так, щоб він не побачив, що я роблю, я простягнула руку і різонула собі передпліччя з тильного боку біля ліктя. Гостре лезо легко розпанахало тканину та плоть. Кров потекла спочатку тоненькою цівкою, потім — швидше й сильніше. Я кинула ніж і вигнула ліву руку, піднісши її під рот Метью.

— Пий, — наказала я, підтримуючи йому голову. Його повіки знову затріпотіли, а ніздрі — заворушилися. Він розпізнав запах моєї крові і запручався, намагаючись відвернутись. Мої руки стали міцними, як гілки дуба, під яким я сиділа. Я піднесла свій скривавлений лікоть іще ближче до його рота. — Пий.

Сила дерева і землі полилася моїми венами, як несподівана пропозиція життя вампіру, що перебував на краю загибелі. Я вдячно всміхнулася богині й старій жінці, й завзято заходилася годувати Метью своїм тілом. Тепер я була матір’ю — третім ликом цієї богині поряд із молодою дівчиною та старою бабцею. З допомогою богині моя кров вилікує Метью.

Нарешті він послухався інстинкту самозбереження. Його рот присмоктався до тильного боку мого ліктя, і я відчула на шкірі дотик гострих зубів. Легенько помацавши язиком рвану рану, він потягнув зубами шкіру, розширивши поріз, і припав до моїх вен. І тієї миті я відчула короткий гострий напад страху.

Шкіра Метью втрачала сіру блідість, але венозної крові було недостатньо для того, щоб вилікувати вампіра. Я сподівалася, що смак моєї крові позбавить Метью його звичного самовладання, і він наважиться на наступний крок сам, хоча про всяк випадок я намацала ніж із білою колодкою на землі.

Востаннє поглянувши на мисливицю та стару відьму, я зосередила увагу на своєму чоловіку і, надійніше спершися об стовбур дерева, відчула новий потужний приплив енергії.

Він живився моєю кров’ю, а я цілувала його. Пасмо мого волосся впало йому на обличчя, ніби пензлем змішавши його та мою кров. Він повернув на мене свій погляд; його сіро-зелені очі дивилися звідкись іздалеку і відсторонено, наче він мене не впізнавав. Я знову поцілувала його, відчувши на його язиці присмак своєї крові.

Двома швидкими сильними рухами, які я не змогла б зупинити, навіть якби захотіла, Метью схопив мене за волосся і, відхиливши мою голову назад, припав мені до горла. Я не відчула страху, було лише відчуття покори.

— Діано… — простогнав він, охоплений екстазом.

«Так он як воно буває, — подумала я. — Он звідки беруть початок легенди».

Моя спожита кров дала йому силу бажати чогось свіжого, сповненого більшою життєвою силою. Гострими верхніми зубами Метью прокусив собі нижню губу, і на ній виступила крапелька його крові. Його губи торкнулися моєї шиї — швидко і чуттєво. Я затремтіла, відчувши сексуальне збудження від його дотику. Коли ж кров Метью торкнулася моєї шкіри, я враз заціпеніла. До його рук поверталася сила — я відчувала це з того, як він міцно тримав мене за голову.