Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
— Ти схожий на парубка з менестрельського шоу, — завважила вона. — Растуса Куна.
— А хто це?
— Ніхто, просто блазень для білих. Як гадаєш, Мордред зараз дивиться, як ми працюємо? — Цілий день вона одним оком позирала, чи не з’явиться їхній переслідувач.
— Ні. — Він припинив роботу, щоб перепочити. Відкинув волосся з лоба, і на лобі одразу ж залишився свіжий слід від попелу. Тепер стрілець нагадував Сюзанні грішника, що кається в Попільну середу. — Я думаю, він теж вирушив на полювання.
— Мордред голодний, — сказала вона. І додала: — Ти трохи можеш торкатися його думок, правда ж? Принаймні настільки, щоб знати, є він чи пішов.
Роланд замислився, а потім просто сказав:
— Я його батько.
До настання темряви у них уже була велика купа оленячих шкур і гора обдертих безголових туш, які за теплої погоди вже неодмінно почорніли б від мух. Вечеря в них знову була багата: стейки з оленини, просто з вогню, неймовірно смачні, — й Сюзанна знову подумала про Мордреда, який десь там у темряві, напевно, їв свою вечерю сирою. Сірники він, може, й мав, але дурним не був: якби вони побачили в цій непроглядній пітьмі інше багаття, то побігли б на його вогонь. До нього. І тоді «бах-бах-бах», прощавай, Хлопчику-Павук. Сюзанна сама здивувалася, що відчуває до нього велике співчуття, і наказала собі бути обережною. Якби перевага була на його боці, він би не пожалів ні Роланда, ні її.
Коли доїли, Роланд витер жирні пальці об сорочку і сказав:
— Смачно було.
— Це вже точно.
— А тепер повиймаймо мізки. І спати.
— По одному? — спитала Сюзанна.
— Так… наскільки мені відомо, мозок видають по одному в одні руки.
Вона так здивувалася, почувши вислів Едді
(по одному в одні руки)
з Роландових вуст, що не одразу й зрозуміла, що він пожартував. Слабенько, проте по-справжньому. Потім схаменулася і видушила з себе символічний смішок.
— Дуже смішно, Роланде. Ти знаєш, що я мала на увазі.
Роланд кивнув.
— Ми спатимемо по черзі й стоятимемо на чатах, так. Я думаю, так буде найкраще.
Час і повторюваність зробили свою справу: вже надто багато кишок вона перебачила, щоб здригатися від вигляду якогось нещасного мозку. Вони розбивали голови, розколювали черепи Роландовим ножем (лезо вже затупилося) і виймали мізки вбитих оленів. Їх вони обережно відкладали вбік, і скупчення мізків нагадувало великі сірі яйця. Коли останнього оленя було позбавлено мозку, Сюзаннині пальці розпухли й так боліли, що вона ледве могла їх згинати.
— Лягай, — сказав їй Роланд. — Поспи. Я перший постою на варті.
Вона не сперечалася. Знала, що на ситий шлунок, біля теплого багаття її зморить швидко. Також знала, що завтра, коли прокинеться, матиме таку крепатуру, що навіть сидіти буде важко і боляче. Але поки що це не мало значення. Відчуття безмежного задоволення переповнювало її. Частково ним вона завдячувала гарячій їжі, та аж ніяк не цілковито. Її хороше самопочуття здебільшого пояснювалося днем важкої праці, не більше і не менше. Відчуттям, що вони не просто пливли за течією, а самі давали собі раду.
«Господи, — подумала вона. — От уже не думала, що на старості років стану республіканкою».
Потім їй спала інша думка: як тихо навкруги. Жодних звуків, лише вітер шелестів, шепотів мокрий дощ (та й той уже вщухав) і потріскувало благословенне багаття.
— Роланде?
Він подивився на неї, звівши дашком брови, зі свого місця біля багаття.
— Ти вже не кашляєш.
Він усміхнувся і кивнув. Його усмішку вона забрала з собою в сон, але снився їй Едді.
У таборі біля струмка вони провели ще три дні, і за цей час Сюзанна стільки всього дізналася про виготовлення одягу зі шкур (і набагато більше, ніж хотіла б знати), що зроду не повірила б, якби раніше їй хтось про це сказав.
Розійшовшись у різні боки берегом струмка, Сюзанна і Роланд пройшли добру милю, але врешті-решт знайшли по одній колоді. А поки шукали, шкури мокли в саморобному казані, у темному супі з попелу й води. Колоди вони попритуляли під кутом до стовбурів двох верб (сусідніх, щоб працювати пліч-о-пліч) і шкребками з черта познімали зі шкур хутро. На це в них пішов один день. Коли цю частину роботи було виконано, вони вичерпали з казана рідину, перевернули шкуру, що лежала на дні, й наповнили його знову, цього разу сумішшю з води й товчених мізків. Такий спосіб обробки шкур для холодної погоди був для неї новий. У цьому місиві вони залишили шкури мокнути на ніч. Сюзанна почала робити нитки з хрящової тканини й жил, а Роланд заточив свого ножа і вирізьбив ним півдюжини кісткових голок. Коли впорався, його пальці кривавили від десятків неглибоких порізів. Він намастив руки розчином з деревного попелу й води та так і спав, наче у великих неохайних сіро-чорних рукавичках. А коли наступного дня змив їх у струмку, Сюзанна, на свій превеликий подив, побачила, що порізи вже добре позатягувалися. Вона спробувала наквецяти трохи попільнього розчину на свій чиряк біля губи, але дуже сильно защеміло, і вона швиденько змила все водою.