Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— А ви, ваша високосте, спочивайте, спочивайте. Зараз вам і попоїсти принесуть. Ми зробимо все самі, а вас покличемо, коли настане час сідати на корабель.

Шаста слухняно опустився на подушки. Тумнус вийшов, і він залишився сам.

— Яка прикрість, який жах! Яке… — Шаста не знаходив слів, які б змалювали його теперішнє становище. Відкритися нарнійцям та попрохати про допомогу йому й на думку не спало. А все через Аршиша — той був йому суворим батьком, під гарячу руку йому краще було не потрапляти. А якщо ще й пельку розтулити, то отримаєш удвічі більше. Ось чому Шаста вважав за краще при дорослих — ані пари з вуст! Взагалі, як вважалося йому, дорослі тільки на те й існують, аби плутатися у дітей під ногами, забороняти будь-що та роздавати ляпаси й запотиличники. А до того ж, навіть якщо припустити, що нарнійський король має ласку до коней, природно, до своїх, до нарнійських, які все ж таки розумні істоти, то хто сказав, що він так само ласкаво зустріне Аравіс, яка, хоч і втікачка, та все ж таркиня, а раз так, чому б не повернути її додому, до батька, або й взагалі — не запродати в рабство? А що станеться з ним, із Шастою? «Ні-ні, — розмірковував він, — після того, що я почув, мені краще й натяку не давати, що я не той, як його, Корін. Бо як відкриється, що я — не він, живим мені звідси вже точно не вийти. Вирішать, чого доброго, що я такий собі спритний остраханський шпигун, і тоді… Ні-ні, про це краще й не думати. Але що як з’явиться отой, справжній Корін? Тоді й тікати буде запізно!»

Бідолаха, він і гадки не мав, як чинять у таких випадках чесні, добрі й вільні люди.

— Що ж робити? Що ж робити? Хто мені підкаже? Хіба що той, цапоногий, з рогами. Бач, а ось і він!

Дійсно, пританцьовуючи, втім, як і завжди, у кімнату залетів фавн. У руках він тримав велику тацю з напоями та різноманітними стравами, про які Шаста навіть і не чув. Фавн поставив тацю на різьблений столик, а сам сів поруч на килимі, схрестивши ноги.

— Пригощайтеся, принце! — сказав він. — Не соромтесь! Бо хай там як, а це, здається, ваш останній обід у Ташбаані.

Довго вмовляти себе Шаста не змусив. Навіть за таркаанськими мірками їжа була хоч куди. Не знаю, чи припала б вона до смаку читачеві, та Шасті — годі й казати, що так. Омар із салатом, баранець із начинкою з мигдалю та трюфелів, якась дуже дивна страва з курячої печінки, рису, кишмишу та лісових горіхів, а також охолоджена диня, аґрусовий мус, інжирний мус та ще багато чого з крижаною крупою — як воно зветься, я й сам не знаю. Проте, як мені відомо, була на таці й маленька карафка з вином, яке в нас називається «білим», хоча насправді воно жовте — це як пити дати.

Поки Шаста куштував небачені страви, добрий фавн, який був упевнений, що хлопець досі не оговтався від сонячного удару, заходився нагадувати тому, як добре йому, себто Коріну, жилося у Древляндії, та про старого батька, короля Луна, та про родовий замок, що притулився до гірського схилу десь у південних пасмах прикордонних гір.

— От пригадайте, принце, — вмовляв його Тумнус, — на ваш наступний день народження вам обіцяли справжнього бойового коня та ваші — перші в житті! — справжні лицарські обладунки, тож після дня народження на вас очікують великі справи: навчитися гарцювати на бойовому коні та міцно тримати меча в руках, а ще за два-три роки, якщо все піде добре, король Пітер, який давно пообіцяв це батькові вашому, посвятить вас у лицарі Кейр-Паравелю, тому дорога через перевал, що поєднує Нарнію і Древляндію, ніколи не поросте травою! Ну що, згадали? А пригадайте, що ви самі нам тут обіцяли: приїхати до нас у гості на свято літнього коловороту. Ми з вами розпалимо багаття, і будуть танці, ми, фавни, завжди танцюємо з дріадами всю ніч, до самого ранку, а може, хтозна — побачимо й самого Аслана!