Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)

— А от нічим! — знизав плечима Шаста. — Я випив геть усе! Ти краще покажи мені, куди йти, бо часу обмаль! А сам лягай на кушетку та прикинься, нібито ти — то ти і є… Ні, не вийде: весь у багнюці та юшці, та з цим синцем під оком… Гаразд, зробімо так: ти чекаєш, поки я не махну через мур, а потім можеш розповідати всю правду.

— А що ще, по-твоєму, я маю всім розповідати? — войовничо наблизився до Шасти Корін. — Ти, власне, хто такий?

— Потім поясню, — відмахнувся був Шаста, та з виразу обличчя Коріна зрозумів, що краще зробити це тепер. — Мені казали, що насправді за походженням я нарнієць або принаймні з півночі, та все своє життя прожив я тут, в Остраханстві. А тепер прямую додому через пустелю, зі своїм добрим другом, розумним конем на ім’я Ігого. Нумо — мерщій! Показуй, куди тікати!

— Дивись, — Корін тицьнув пальцем у вікно, — звідси з вікна плигаєш на дах тієї веранди, та тільки не гупай, майже навшпиньках, бо почують. Так само навшпиньках повертаєш ліворуч, ідеш до стіни, там підтягуєшся на руках — і ось ти вже нагорі. Стіною можна й не навшпиньках, дістаєшся дальнього рогу та під ногами бачиш велику купу сміття. Плигаєш — і ось ти вдома, себто на вулиці.

— Дякую! — знов пошепки сказав Шаста, вже заносячи ногу на підвіконня. На якусь мить хлопці зустрілися поглядами і раптом зрозуміли, що віднині вони друзі.

— Ну, бувай! — мовив Корін. — Хай щастить! У дорозі як щаститься — це велике діло!

— Бувай і ти! — мовив Шаста. — Веселі в тебе були пригоди, аж завидки беруть!

— А-а-а… ніщо в порівнянні з твоїми! — відказав принц. — Та плигай уже! Та тихіше ти! Якщо все буде добре, ми ще зустрінемося! У Древляндії! Якщо дістанешся туди першим — іди просто до мого батька, короля Луна, скажи йому, що ти — мій друг. Цить… Хтось сюди йде… Тікай!