Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
Мстивість його маркізи бавила Анрі більше — вона була не одноманітна й рясна бурями. Свого часу Анрієтта спробує навіть викрасти й вивезти до Іспанії його сина: нехай спалахне гризня за наступництво на троні, а давній ворог, іспанці, як завжди, прийдуть на допомогу заколотникам. Вона підтримує зносини з усіма змовниками — вже й тепер, коли король вистежує свого маршала Бірона й сушить собі голову, як урятувати його від катівської сокири.
Водночас вона страшенно запальна, вибалакує те, що слід приховати, лішає на видноті листи — аби тільки немолодий коханець не легковажив її. Нарешті вона домоглась, чого хотіла: він уже не дозволяє їй танців, кривляння та дешевих жартів, а вимагає признатись в усьому. Погрожує карою, а вона сміється йому в вічі. Нахилившись до його обличчя, кричить своїм ламким голоском, що й досі так чарує його:
— Ну, ув'язніть мене в монастирі, щоб я вже мала спокій від вас! Чи ви такий красень? Чи, може, від вас гарно пахне? — навіть таке вигукувала, і то не віч-на-віч. Наслідком було те, що Анрі почав уживати більше парфумів, а його клята маркіза й далі розігрувала сцени на свій смак.
Коли він уже вивідав через неї майже все про широко розгалужену змову, йому хотілось тільки одного — погамувати її язика:
— Пані, ваших небезпечних таємниць не слід розголошувати. Поки про них знаю тільки я, я зроблю все можливе, щоб вас минула кара. Стережіться! Граф Ессекс також вірив у своє щастя, бо його любила королева, і вважав, що має законне право на зраду. Та врешті моя сестра, королева Англії, мусила зітнути йому голову, і відтоді в неї у самої болить шия.
Шалена маркіза витяглась якомога вище й глузливо гукнула:
— Так. Але ж вона більше схожа на чоловіка!
Цього разу король не засміявся.
Того літа він об'їхав усі провінції, якими правили верховоди змови; тепер він знав їх усіх, і навіть у самого начальника артилерії не було проти них стільки доказів. Епернон у Меці, Буйон у Седані, й навіть губернатор Лангедоку, а до того ж його конетабль Монморансі,— всі вони твердили вперто, що віддані йому. Король привів із собою військо; вони побачили, що їх розгадано, але тим упертіші були їхні запевнення. Але він приїхав не для того, щоб вислухувати брехню. Йому вкрай потрібно було настрахати їх, і це йому вдалося. Крім того, йому дуже хотілося подивитись на зрадників, перевірити своє давнє знання людей. Найбільше примножив його досвід — коли не скорботу — конетабль, його кум.
Але в той самий час іспанці облягли фламандське місто Остенде; через це й мусив Анрі настрахати своїх змовників. Його англійська приятелька саме тоді наполегливо пропонувала йому спільними силами допомогти Нідерландам. Наступальний союз — на таке Єлизавета ніколи не була щедра. А він тим часом саме тепер не міг покинути свого королівства. Тільки-но він повернеться спиною, вони зразу зчинять свій безглуздий заколот, їх не спинить і небезпека ворожого вторгнення. Король сам приїхав аж до узбережжя. Сам-один зійшов він на мури Кале, прислухався до канонади в Остенде; в душі його гризота, смак безсилля дуже гіркий.
Саме коли він довгорічними турботами й трудами зробив цю країну і народ кращими, щасливішими, — адже французи терплять один одного, незважаючи на різницю у віровизнанні, а це вже багато, і справді мають по неділях курку в горщику, як не всі, то хоч більше, ніж за його попередників, коли життя хоч поки що стало стерпним, — між ним і його успіхами відразу впихається зрада, отруйна гадина з холодною кров'ю, що й доторкнутись до неї гидко. Стоячи в Кале на мурах, Анрі тримається за залізні кільця, щоб буря не скинула його вниз; серце його до дна сповнене стражданням, бо нема нічого певного, ніщо не захищає його від падіння, від погибелі. «Що я знаю? Самого знання завжди було не досить. Але й діяння так само непевні, як знання». Лишається тільки завзяття й стійкість, і вони мають підтримувати його день у день.
А там, за Ла-Маншем, до Дувра того самого дня прибула королева, його союзниця, й чекала його слова, яке він не смів вимовити. Якби він послав уперед свої полки, її кораблі вийшли б у море. Та ні, ті полки були йому потрібні проти зради. Єлизавета передала йому послання, в якому писала, щоб він переловив і стратив усіх зрадників, а насамперед свого маршала Біропа. Він сказав: «Вона жінка вчена, справжній доктор по змовах, і лікує зраду способом хірургів — сокирою. Мені важче, бо я часто пересвідчувався, що насильство нічого не вирішує. Вирішує тільки любов».