Світ не створений
- Автор: Лаюк Мирослав
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-575-9
- Переводчик: Мирослав Лаюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Світ не створений». Краткое содержание книги:
— Це було помилкою.
Будівля галереї з роботою Інни стояла на березі водоканалу Сан-Мартен у колишньому приміщенні для ремонту суден. Стіни розсіювали погляд красивими й не дуже графіті та муралами. Лунала музика, наче засунути голову в каструлю і цінькати. На трубі біля води сиділа купа по-мистецьки налаштованих людей. Здалеку вони нагадували стелажі в магазинах одягу під час розпродажів.
Кураторка виставки якраз говорила вступне слово — як одна з мисткинь змінила об’єкт в останній момент, а це стало для кураторки спочатку справжнім жахом; вона навіть думала про те, аби звертатися до юристів. (Смішки в залі). Однак, продовжила дама, вона, на щастя, довірилася художниці, адже ця робота — просто неймовірна річ.
Галереєю блудили естетично стурбовані люди, роздивлялися роботи, балакали. Не звиклій до сучасного арту особі було б важко прийняти таке мистецтво, хіба визнати дещо цікавим, однак ніяк не красивим. Значна частина робіт полягала в комбінуванні різних будівельних матеріалів — скла, пластику, дощок, піску, руберойду — специфічно складених, скручених, склеєних і розкиданих. Так само — дивні погано зняті, навмисне погано зняті, відео. На одному — дрібненька, як монета найменшого номіналу, ошатна жіночка з ріденьким хвостиком волосся. Вона спочатку кілька секунд нав’язливо дивилася в камеру, а потім плювала у руки. На іншому — руда дівчина просто стояла й нічого не робила, хіба час від часу здригалася. Ще один чоловік, хіпстер бородатий, повторював одне й те ж слово і кривлявся, а також прикладав до скронь справжні свинячі вуха. На стінах, крім імен і назв, були розлогі пояснення до робіт — без цих коментарів ефект роботи зменшувався наполовину. Інна перекидалася словами з кураторкою, а та, зробивши серйозний вираз обличчя, відпрацьовано похитувала головою — як іграшкова собачка в кабіні далекобійника. Помітивши Ежена, Інна помахала йому, а коли він підійшов, відрекомендувала свого хлопця тій кураторці, яка одразу ж віддала йому всю увагу.
Робота Інни — це та, що змінена в останній день, це про неї під час виступу говорила кураторка. До стіни був прибитий щит, схожий на дошку оголошень на якомусь заводі чи в під’їзді. Зверху французькою на білій дошці писало слово «Загублене», а посередині прибитий цвяшок, на якому висів браслет — простенька розірвана золота нитка. Тобто простенька розірвана золота нитка, нещодавно знайдена в унітазному бачкові київської квартири. Тобто простенька розірвана золота нитка, що належала Інниній мамі, а тепер галереї або ще комусь (треба почитати контракт).
Тоді як Інна розповідала щось Еженові біля своєї роботи, кураторка знайшла новий об’єкт для флірту, аж поки до неї не підбігли оператор і журналістка з мікрофоном.
— Чому всі знімають кураторку, а не художників? — питав Ежен.
— Щоб стати їм цікавим, треба вміти перетворювати воду на вино.
— А вона перетворює?
— Ти ж бачив: багато з цих робіт — лайно. Вона вміє перетворити їх на гроші.
— Ну, мені всі роботи, крім твоєї, — треш.
— Це тому, що ти мій Ежен і мусиш любити моє. Загалом — тут є й цілком стерпні об’єкти, повір. І взагалі — нам треба йти на концерт, тому швидко вимітаймося звідси.
Однак Інну перехопила журналістка і поставила їй запитання. Інна й не встигла щось сказати, бо голос кураторки все зупинив:
— А зараз буде перформенс…
Інна рвучко потягла Ежена на двір, до каналу. Коли ж люди, впізнаючи її, щось казали, вона вдавала, що не чує і нікого не бачить. Однак працівник галереї схопив її за руку й не відпускав:
— Інно. Тут якийсь чоловік попросив передати вам цю теку.
На сцені витворявся безлад — Ежен чув, як трясеться під ним дощата підлога, скидаючи рештки фарби. Шість дівчат із замальованими білим гримом обличчями й великими очима, щоками та губами — грали на всеможливих інструментах і співали всеможливими голосами. Серед номерів цього гурту з України — композиція про стару жінку, яка, самотня, втомилася жити, а потім всіх прокляла до сьомого коліна. Після та жінка ставала наче й не жінкою, а всіма жінками одночасно, ставала ніби цілою країною, хоча важко пояснити, яким чином всіма покинута стара може бути країною — однак ця аналогія виникала на тих рівнях сприйняття, де нічого нікому не треба пояснювати.
Після концерту вони сиділи біля мосту Олександра ІІІ й пили з горла піно нуар. Поряд підлітки з кольоровим волоссям каталися на вкраденому в супермаркеті візку. Малі махали димовими кольоровими шашками — все повітря було наповнене піротехнічним запахом і кармінним кольором диму. Інші молоді й старші люди — трусили люмінесцентними лимонними паличками, підкидали вгору.