Балакучий пакунок
- Автор: Даррелл Джеральд
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сiмейного Дозвiлля
- ISBN: 978-617-12-3424-6
- Переводчик: Наталія Трохим
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Балакучий пакунок». Краткое содержание книги:
— А тепер, перш ніж ми продовжимо, дозвольте мені відшукати ваші окуляри. Де ви їх залишили? Де ви востаннє їх бачили? — допитувався Папуга.
— Не знаю, не можу згадати, — безпорадно визнав чарівник. — Спочатку я розбирався з василісками і загубив першу пару. Потім я говорив із Табітою — мушу вам сказати, вона жахлива істеричка! — і загубив другу пару. Потім я одягнув запасні окуляри, але вже забув, куди їх поклав.
— Добре, стійте на місці, поки я не повернусь, — сказав Папуга, — бо ще знову вдаритесь.
Птах літав по кімнаті і заглядав скрізь, куди тільки міг, у пошуках окулярів.
— Ви часом не хочете сісти, містере Джанкетберрі? — запитала Пенелопа й поклала руку чарівникові на плече. — Ось тут є диван.
— Е… Так, дякую, — сказав Г. Г., — тільки, будь ласка, звіть мене Г. Г., як усі.
— Дякую, — сказала Пенелопа і допомогла йому сісти на диван.
— Ти дівчинка? — зрозумів Г. Г., вдивляючись їй в обличчя.
— Так, — посміхнулася Пенелопа. — Мене кличуть Пенелопою, а це мої двоюрідні брати Пітер і Саймон.
— Вітаю, вітаю, — покивав чарівник туди, де стояли Пітер і Саймон. — Я подумав, якщо ти дівчинка, то, може, ти б змогла заспокоїти Табіту? Розумієш, як жінка жінку?
— Ну, я ще ніколи не заспокоювала драконів, — схвильовано відповіла Пенелопа. — Я не зовсім впевнена, що мені це вдасться, розумієте?
— А я впевнений, — Г. Г. широко всміхнувся. — У тебе такий гарний голос. Як це великодушно з твого боку — запропонувати допомогу. Я відведу тебе до неї, коли отримаю окуляри.
Цієї миті Папуга налетів на них із окулярами в дзьобі.
— Ось, тримайте, — гукнув він і віддав знахідку господареві. — Вони були в банці з-під джему із місячної моркви. Як вони там опинилися?
— Ой, так-так… — сказав Г. Г. і радісно начепив окуляри. — Я вже згадав, як вони там опинились: я сам поклав їх туди, бо це було найбільш невідповідне місце для окулярів, і я думав, що завдяки цьому відразу згадаю, де їх залишив.
Папуга тяжко зітхнув, бо знав, що це було не вперше.
— Які ж ви гарні дітки, — сказав чарівник, посміхаючись їм, як маленький товстенький Миколай. — Хлопчики такі симпатичні, дівчинка така гарнесенька. Та ще й у кожного інший колір волосся, а це дуже зручно, бо так я зможу розрізняти вас, навіть коли загублю окуляри. Дайте-но мені пригледітись, я мушу запам’ятати: Пенелопа руденька, Пітер чорнявий кучерявий, так, а Саймон, очевидно, білявий. Так, так, я неодмінно запам’ятаю це за якийсь тиждень-два.
— Облишмо це на потім, — сказав Папуга. — А зараз розкажіть нам, що тут відбувається.
— Ну, — захихотів Г. Г., — у василісків почалися невеличкі проблеми. Вони заволоділи заклинаннями для яєць, і це, звісно ж, тривожно, але відколи у них з’явилася Книга чарів, відтоді почали виникати амбіції. А ти ж знаєш, які вони незграбні. Вони переплутали всі заклинання і поки второпали, що й до чого, встигли перетворити одного вартового на пучок місячної моркви, а ще одного — на маленьке коркове деревце, розколене блискавкою.
— Ха-ха-ха! — зареготав Папуга, плескаючи себе крилами по боках. — Оце так штука! А що далі?
— Потім вони прийшли сюди і хотіли змусити мене спуститися до них, щоб читати їм заклинання, — обурено розповідав Г. Г. — Але я заховався тут, і вони побоялися піти за мною.
— Питання в тому, — сказав Папуга, — що нам тепер робити?
— Ну, — сказав чарівник, — ти ж сам знаєш, що без Книги цілющих трав Гепсібара і Великої книги чарів я нічого не можу вдіяти. А василіски, якщо їм вірити, тримають усі книги в підземеллі свого замку і, треба думати, надійно їх охороняють. Я уявлення не маю, як нам їх звідти забрати, а без них ми безпорадні, як діти.
— Невже ви не можете пригадати жодного заклинання? — запитав Папуга.
— Ні, — сумно відповів Г. Г. — Коли живеш так довго, як я, то пам’ять починає тебе підводити. І це жахливо. Я пригадую, що у Великій книзі чарів є спеціальна формула проти василісків, але ніяк не можу її пригадати дослівно.
— Ану ж, — втішав його Папуга, — раптом вам це все-таки вдасться?
— Ні, — ще сумніше відповів чарівник. — Я вже старався пригадати, і не раз, але все марно.
— Нічого, — бадьоро сказав Папуга, — не засмучуйтеся, ми щось придумаємо. А зараз, може б, ви приготували яку-небудь розкішну страву з місячної моркви, як ви вмієте?
— Звичайно, без проблем, — сказав Г. Г. — Але спершу я відведу Пітера до Табіти, вона складе їй гарну жіночу компанію.