Балакучий пакунок

— Але як нерозумно було з їхнього боку не підтримати нас відразу, — пошепки відповіла Пенелопа. — Зрештою, Міфологія так само їхня країна, як і ваша, то чому ж вони самі не здогадались прийти вам на допомогу?

— Правду кажеш, — сказав Папуга. — Так і є. Але навіть із їхньою допомогою нам доведеться боротися що є сили, аби подолати василісків. Вони, мабуть, дуже впевнені у власній могутності, якщо ризикнули розлютити єдинорогів спробою викрасти Септімуса.

— Добре, а в Міфології часом немає ще тварин, які могли б нас підтримати? — запитав Пітер, який їхав поруч із Пенелопою, тимчасом як Саймон брав ліворуч.

— Та нібито є, — відповів Папуга, — але від них мало користі. Ну, скажімо, місячні телята. Вони дуже корисні створіння, але нічим не можуть нам допомогти. Можливо, грифони приєднаються до нас, це була б добра підтримка. Дракони теж могли б нам допомогти, якби Табіта не зробила такої дурниці.

— А що такого зробила Табіта? — запитав Саймон.

— Розкажу, коли прийдемо на місце, — відповів Папуга. — Нам залишилося тільки проминути оці дерева.

Вони йшли крізь зарості коркових дерев і раптом побачили довгасту теракотово-червону скелю, а в ній — аркоподібний вхід у печеру. Підійшовши ближче, друзі помітили, що вся трава при вході в печеру випалена, а кущі почорнілі й обгорілі.

— Знову ці василіски, — вибухнув гнівом Папуга. — Вони були тут і намагалися дістатися до Г. Г. Гляньте лишень, як вони спалили підлісок.

— Надіюсь, вони не заподіяли містеру Джанкетберрі ніякої шкоди, — сказала Пенелопа, з острахом згадуючи рев василіска, який переслідував Септімуса.

— Думаю, ні, — відповів Папуга. — Кришталеві печери особливі. У них не можна зайти ззовні і вийти зсередини.

Як і багато іншого в Міфології, це звучало дуже дивно, і діти сказали про це Папузі.

— Розумієте, — пояснив той, — коли ми знайшли їх, це були звичайні печери, але Г. Г. придумав щось схоже на рідкі кристали, які можна було видувати, як мильні бульбашки, а через певний час вони твердли. Г. Г. так пишався цим винаходом, що заповнив цим усі печери. І тому коли заходиш сюди, то ніби йдеш крізь гігантські мильні бульбашки. Вони прозорі, тож ти бачиш, куди йдеш, але потрапити всередину дуже важко, якщо не знаєш, куди звертати. Як у прозорому лабіринті. Тільки я і Г. Г. знаємо, як можна сюди зайти і як вийти.

Тепер вони опинилися перед входом до величезної печери, і діти побачили, що вона справді неначе наповнена гігантськими мильними бульбашками, прозорими, з веселковими відблисками.

— А тепер, хлопці, — сказав Папуга єдинорогам, — попасіться краще тут тихенько, поки ми вас не покличемо.

Єдинороги дружно покивали і пішли в корковий ліс.

— Ходімо за мною, — сказав Папуга, витягнувши із шафки компас.

Діти зібрали спорядження, клітку і спустилися слідом за Папугою в Кришталеві печери.

Пенелопі здавалося, ніби вони йдуть крізь прозору хмару. Обабіч виднілись відгалуження, начебто без кінця-краю, але куди б вони не звернули, скрізь, ніби в лабіринті, натикались на стіни, вкриті пінявими кристалами.