Балакучий пакунок

— Який курс? — спитав Пітер.

— Курс заочного навчання для шпигунів — ось який, — пояснив Етельред. — Я тільки встиг проштудіювати маскування та іноземні акценти, аж раптом василіски наказують: «Ану, — кажуть вони, — мерщій жени до Кришталевих печер і рознюхай, що там робить Г. Г.», — отак вони сказали і спровадили мене так швидко, що я навіть забув узяти невидиме чорнило.

Було помітно, що Пенелопа вже пройнялася співчуттям до нього.

— Добре, — сказав Папуга. — Дуже добре, що ми тебе тут схопили — тепер ти поділишся з нами корисною інформацією.

— Ні, — Етельред відчайдушно потрусив головою, — нізащо я не скажу вам нічогісінько. Мій рот на замку, ось так.

Табіта видихнула два язички полум’я.

— Ну, добре, вмовили, — відразу поступився Етельред. — Я розповім вам дещо, можливо, щось не надто важливе.

— Де вони поділи великі книги? — спитав Г. Г. — Цим книгам нічого не загрожує?

— О, ще б пак! — вигукнув Етельред. — Книги заховані у підземеллі, в надійному місці, під посиленою охороною. Ой, а як ті дурні сіли в калюжу, випробовуючи заклинання! Смішно? Я мало не вмер. А як же казився головний василіск, коли вони перетворили двох вартових — одного на дерево, а другого на пучечок місячної моркви. Наші жаби просто по землі качалися, кажу вам.

— А що ти скажеш про яйця драконів? — спитав Папуга.

— О, з ними все гаразд, — відповів Етельред.

— Вони цілі? У замку? Мої дорогесенькі! — зойкнула Табіта й зомліла.

— Ой, чого це вона? — здивувався Етельред. — Звичайно, вони в безпеці. Як їх поскладали в камеру тортур, так вони там і лежать, усі до одного.

Присутні кинулися поплескувати Табіту по лапах, аж поки вона опритомніла, бо, як мудро зауважив Г. Г., «немає сенсу палити пір’ячко в неї під носом, як це зазвичай роблять у таких випадках».

— А тепер, — звернувся Папуга до Етельреда, — зізнавайся, як найзручніше проникнути в замок?

— Там є тільки один вхід, — втрутився Г. Г., — через підйомний міст і головні ворота.

— Ага, отут ви всі й помиляєтесь, ясно? — проголосив Етельред. — Думаєте, що все знаєте? А ось і не так, ви помиляєтесь, ясно?

— Добре, тоді скажи, як інакше можна туди потрапити? — спитав Г. Г.

— Ну-у-у, — хитро примружився Етельред, — це вже ні, цього вже я вам не скажу. Ні-ні, я не з якихось там переходчиків.

— Перебіжчиків, — виправив Пітер.

— І не з отих теж, — сказав Етельред.

— Я тобі не вірю, — сказала Пенелопа. — Відколи ми тебе схопили, ти тільки й робиш, що брешеш, і це ще одна твоя брехня — як перед тим про нейрохірурга. Ти постійно брехав нам про те, хто ти і що ти, і тепер знову брешеш, мовляв, є якийсь інший вхід у Замок василісків.

— Я не брешу, панночко, повірте, — заголосив Етельред. — Може, я й збрехав вам раз чи два про те, хто я і що я, але зараз кажу чистісіньку правду: в замок можна потрапити через ринви.