Балакучий пакунок

За годину невпинного галопу вони домчали до того самого входу, яким колись потрапили в Міфологію.

— Будь ласка, панночко, — прошепотів Етельред, коли вони зіскочили на землю. — Чи міг би я сказати вам кілька слів наодинці?

— Звичайно! — відповіла Пенелопа і пішла з ним за скелю.

— Я хотів запитати, панночко, чи ви б не погодились зробити дещо для мене, і всяке таке? — промовив він і зашарівся.

— Усе, що хочеш, Етельреде, ти ж знаєш, — відповіла Пенелопа.

— Ну, тоді, значить, так… — бурмотів Етельред і червонів дедалі більше. — Якось… ну, я читав одну історію про жабу — тобто це був він — і там була, ну… принцеса, розумієте, і вона, коротше, ну, ніби поцілувала жабу, і, уявіть собі, він перетворився на прекрасного принца.

— Тобто ти хочеш, щоб я тебе поцілувала? — спитала Пенелопа.

— Якщо вже ви не принцеса, то я просто не знаю… — переконано заявив Етельред. — Отже, якщо ви не проти, панночко… Я маю на увазі тільки один раз, задля експерименту.

— Звісно, будь ласка, — сказала Пенелопа.

Етельред міцно заплющив очі, а Пенелопа нахилилася і поцілувала його.

— Ого! — видихнув Етельред із заплющеними очима. — Ну, як, панночко, чи помітні якісь зміни?

— Боюся, що ні, — чесно сказала Пенелопа.

Дві великі сльози викотились із його очей і повільно сповзли по щоках.

— І це дуже добре, — сказала Пенелопа.

— Добре, панночко? Що ж тут доброго? — Етельред від подиву навіть очі розплющив.

— Я б нізащо не проміняла тебе на якогось там прекрасного принца, — пояснила Пенелопа. — Ти подобаєшся мені таким, який ти є, — симпатичним, відважним, розумним і добрим жабою Етельредом.