Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
Отож, можна буде виправдати усяке порушення кордонів та втручання у внутрішні справи іншої держави. Щодо інтересів Росії в Криму, то голова російської делегації сказав цілком однозначно, що Росія сюди прийшла і звідси не піде. Тому логічним був висновок Ярова: флот неподільний.
Україна наполягала на тому, щоб у неї був свій флот, а не стратегічний СНД на Чорному морі. Цьому сприяли самі події. На 6 травня з території України вже виведено всю тактичну ядерну зброю, а це був перший крок до того, щоб регіон Причорномор’я став без’ядерним. З Чорноморського флоту також було вивезено ядерну зброю, і це остаточно вибило ґрунт з-під ніг у адмiралів, які доводили стратегічне значення флоту.
Проте серйознішим документом, який мав значний вплив як на хід підготовки до чергових переговорів у Дагомисі, так і на підсумки їх, стала ухвалена 21 травня 1992 року Постанова Верховної Ради Російської Федерації “Про правову оцінку рішень вищих органів державної влади РРФСР про зміну статусу Криму, прийнятих 1954 року”. В ній було відзначено, що Постанова Президії Верховної Ради РРФСР від 5 лютого 1954 року “Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР” визнана такою, що “була не чинна з моменту ухвалення”.
22 травня російський парламент зробив заяву українському парламентові, в якій зазначалося: “Ми ні в якому разі не маємо на меті висувати будь-які територіальні претензії до України”. Уточнення істотне, проте документ щодо Криму, звичайно, не міг не вплинути на настрої чорноморців. Він вніс ще більшу плутанину в голови тих, хто робив свій вибір: залишитись на ЧФ чи перейти до ВМС.
Командування Чорноморського флоту цими днями повністю пішло у велику політику і сказало своє слово щодо проблеми Криму. Військова рада флоту виступила з заявою, де висловлювала підтримку референдумові та процесам, спрямованим на здобуття Кримом державної самостійності” (“Флаг Родины”, 19 травня 1992 р.).
До розв’язання політичних питань усе більше і більше втягувався офіцерський склад. 29 квітня загальнофлотські збори офіцерського складу ЧФ обрали координаційну раду. 5 травня відбулося перше засідання координаційної ради офіцерських зборів Чорноморського флоту. Початкові спроби її голови капiтана 1-го рангу Валерiя Володiна бути незалежним у своїй роботі й займатися переважно соціальними питаннями були нетривалі. Незабаром координаційна рада стала політичним важелем у руках командувача флоту.
Через нерозв’язану проблему флоту створювалася парадоксальна ситуація. Україна з 1992 року повністю фінансувала Чорноморський флот. 250 мільйонів карбованців, направлених Росією на початку року на утримання флоту, було “заморожено” в українському банку, а потім вони пішли на соціальні потреби чорноморців. Командування ЧФ підкорялося тільки наказам російського військового відомства. А матроси, які йшли на флот за призовом, були переважно з України. Так, за час весняного призову 1992 року на флот прийшло 1768 юнаків з Росії та 6382 — з України.
Така різниця не випадкова. Україна хотіла призвати на ЧФ тільки своїх громадян, але командування ВМФ Росії та Чорноморського флоту здійснило акцію доставки новобранців з Новоросійська морем і подбало про те, щоб укомплектувати ними основні бойові з’єднання. Начальник управління мобілізації та комплектування Головного штабу Збройних Сил України генерал-майор А. Паламарчук 22 травня доповів із Севастополя в Київ: “За вказівкою командування ЧФ ведеться робота з відбору призовників російської національності для укомплектування бригади морської піхоти”.
Про те, як здійснювалася доставка новобранців на ЧФ з Росiї, свідчить безліч телеграм, які надіслав також генерал-майор Паламарчук міністрові оборони та начальникові Головного штабу Збройних Сил України. Ось лише деякі з них:
“... Повністю виключити спробу часткового комплектування сил ЧФ, що базуються на території України, громадянами Росії вважаємо неможливим. У Новоросійську залишається готовий до роботи пункт прийому молодого поповнення на ПРТБ-13... з пропускною спроможністю до 600 осіб на добу.”
“8 червня міністр оборони Росії Грачов поставив завдання Касатонову почати реалізацію плану “Мала Земля” — перекидання молодого поповнення на Чорноморський флот з Росії через Новоросійськ.“
Але після цієї команди, як сказано в наступній телеграмі, “Касатонов віддав розпорядження закрити ворота 15-го флотського екіпажу і припинити прийом молодого поповнення з України”.
11 червня о 18.30 до Севастополя прибула команда призовників з Росії — 103 юнака на дослідницькому судні “Фаддей Беллинсгаузен”. Прохід судна українські морські прикордонники не виявили. У порту Новоросійська, як повідомлялося в телеграмі, під завантаженням стояли плавбаза 874, гідрографічне судно “Память Меркурия”, великий десантний корабель-151 та інші.