Анатомія неоголошеної війни
- Автор: Савченко Микола Олексійович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Українська перспектива
- ISBN: 966-7243-20-6
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Анатомія неоголошеної війни». Краткое содержание книги:
Наведено факти взаємодії командної ланки ЧФ з по-сепаратистському налаштованими організаціями, партіями та депутатами кримського парламенту і колишнім президентом Криму. Розкривається ряд серйозних помилок окремих керівників України, через які не вдалося своєчасно розв’язати проблему чорноморського флоту. особливе місце займає розповідь про скорумпованість вищих чинів чорноморського флоту, про розпродаж, розкрадання та вивезення цінного майна.
Важливу увагу приділено портретам тих, хто створював Військово-Морські Сили України, показано успіхи і патріотизм цих людей, а також їхні помилки. Читач узнає про основні етапи будівництва українських ВМС з 1991 до 1997 року.
7 квітня 37 військових штабу Кримської військово-морської бази склали присягу на вірність народові України. До присяги можна було привести всю базу, і більшість, майже 80 відсотків, людей були готові до цього. Треба було тільки очолити цей процес. Збори, що планувалися на 7 квітня, мали стати початком загального складання присяги базою. Але контр-адмірал Борис Кожин цього дня поїхав до Севастополя. Люди дзвонили з Чорноморського, інших місць, намагаючись скоординувати свої дії зі штабом, але ясностi так і не було. Деякі офіцери штабу, бачачи неорганiзованість, махнули на все рукою й розійшлися. Тільки завдяки iніціативній групі, до якої увійшли капітан 2-го рангу Євген Корнилов та капітани 3-го рангу Мирослав Мамчак і Михайло Кот, 37 офіцерів усе ж присягнули. 8, 9 та 10 квітня тривало складання присяги в приміщеннi селищної Ради офіцерами та мічманами дивізії морських десантних сил, 3-ї бригади пошуково-рятувальних суден, а також військовослужбовцями Кримської ВМБ.
Сприятливий момент для приведення до присяги особового складу всієї бази було проґавлено. Не вистачало тільки команди Кожина про приведення до присяги людей. Потім звалилися всі біди на тих, хто був готовий тоді служити Україні.
Звістка про цю подію швидко облетіла флот. Адмірал Касатонов добре розумів, що Москва таке може не пробачити, адже по суті командування ЧФ втрачало управління і контроль. І тоді Касатонов, звичайно, не без узгодження зі своїм московським керівництвом, пішов ва-банк.
Наступного дня жителі селища Донузлав, де розміщувався штаб, рано-вранці побачили у вікно бронетранспортери й танки, дула яких було спрямовано в вікна будівель. Штаб захопили військовослужбовці Євпаторійського полку берегової оборони ЧФ та висадженого десанту з дивізіону ракетних катерів Чорноморського флоту. Жодного з тих, хто склав присягу, на територію штабу не було допущено.
Проте, пам’ятаю, мене вразило не це. В голові постійно крутилося одне й те саме запитання: чому керівництво штабу на чолі з контр-адміралом Борисом Кожиним не вжило рішучих дій по охороні території, не вжило низки заходів на самий крайній випадок, знаючи, що Касатонов це так не залишить? Хотілося тоді знайти хоча б які-небудь виправдання їхньої бездіяльності, але не виходило.
Це був серйозний прорахунок, який зламав долі десяткам офіцерів та мічманів. Тому що всі вони вимушені були, розлучаючись з родинами й залишаючи їх здебільшого без житла, перебиратися в заново організований штаб у Севастополі. Інші, хто склали присягу й залишилися, з часом через обставини не витримували тиску з боку нового командування і змушені були звільнитися в запас, а дехто й відмовився від присяги, щоб залишитися в черзі на квартиру, не бути позбавленими можливості водити дитину в дитячий садок тощо. Не всі витримали випробування.
З одного боку, хотілося звинуватити їх у слабкості, навіть у зраді, а з другого — виникали запитання: чому держава, а в даному разі Міністерство оборони України, не змогла практично захистити цих людей, чому кинула на “виживання” тих, хто повірив у нову, незалежну Україну? І інше: хіба не зрозуміло було тим людям, що за все треба боротися, якщо хочеш досягнути бажаної мрії?
Не можна було виправдати дії і контр-адмірала Бориса Кожина, на якого сподівалися, вважаючи, що доброю основою для ВМС може стати Кримська військово-морська база. Це був серйозний прорахунок тих, хто робив ставку на Кожина й запропонував йому таку посаду.
Подібні помилки, а іноді й просто бездіяльність, дорого коштували: люди на флоті добре бачили, хто приходить до керівництва українського флоту, який тільки зароджувався. Багато хто на ЧФ, бажаючи служити Україні, не прийшли тільки тому, що не бачили особистостей, за якими можна було піти і яким вірити. Виявилося, що навіть найкраща ідея може не захопити людей, якщо її не очолять справжні лідери. Не досить бути самому патрiотом, а при всіх своїх помилках Борис Кожин був патрiотом України, треба уміти повести за собою людей, навернути їх у свою віру. А йому, на жаль, повірили небагато хто. Та й не тільки йому.