Щоденник Миколки Синицина

«Дорогі друзі піонери й школярі! Пишуть вам піонери з колгоспу «Ленінський шлях». Ми прочитали про вас у газеті й ухвалили написати вам листа. Дорогі хлопці, нам дуже соромно, що ми, сільські піонери, ще не обладнали у себе пришкільної пасіки, тим часом як ви, міські хлопці, вже розпочали цю роботу і у вас уже є вулик. Дорогі друзі, ми цю нашу помилку виправимо і вже домовилися з колгоспом, і колгосп виділяє для нашої шкільної пасіки два вулики з бджолами. Отож пасіка у нас буде. Але не думайте, дорогі друзі, що ми весь час сиділи склавши руки і нічого не робили.

Наш колгосп міститься далеко в степу. Природа у нас сувора: взимку тріщать нестерпні морози, дмуть віхоли і надувають стільки снігу, що ми навіть до школи ходимо на лижах. Улітку дмуть сильні суховії, так що все сохне і земля від спеки репається. Щоб перемогти посуху, паші колгоспники насаджують ліси. Ми теж ухвалили в цій справі допомогти рідному колгоспові і вже зібрали шість мішків відбірних жолудів, щоб посадити дуби. Ми боремось із шкідниками сільського господарства — ховрахами. Цього року наш піонерський загін знищив півтори тисячі ховрахів і врятував від загибелі п'ятнадцять тонн зерна, бо кожен ховрах з'їдає за літо до десяти кілограмів зерна. І ще ми взяли шефство над колгоспним телятником. У кожного піонера тепер є по двоє підшефних телят. Ми стежимо, як ростуть і розвиваються наші підшефні чотириногі. При школі у нас є сад і дослідний город. Усі ми працюємо в саду і на городі і добиваємося, щоб був великий урожай.

Дорогі хлопці, ми знаємо, що ви у місті теж працюєте — саджаєте квіти і дерева, закладаєте сади і парки, а ось тепер, виявляється, навіть почали розводити бджіл. І це дуже добре, дорогі друзі! Нумо ще краще працювати, ви там, а ми тут, щоб наша улюблена Батьківщина процвітала і вкрилася зеленню та садами, щоб усього було багато і всьому нашому народові жилося добре, як учить нас наша партія.