Щоденник Миколки Синицина

— Ось, хіба не бачиш?

Тут ми побачили рій. Він кетягом висів на гілці дерева. Всі бджоли зліпилися щільною грудкою, і лише дві-три бджоли літали навколо, неначе не могли прилаштуватися до загальної купи.

— Ну, давайте швидше відро, — каже Павлик.

— Може, їх краще в коробку зібрати? — кажу я. — Коробка трохи більша од відра.

— Гаразд, давай коробку.

Я обережно підніс коробку під рій. Павлик сильно труснув гілкою, весь рій вмить упав у коробку. Я відразу ж закрив її кришкою.

— Є! — кажу. — Тепер вони нікуди не полетять.

Ми перелізли назад через паркан і побачили, що на пасіку прийшли всі інші хлопці.

— Ідіть швидше дивитися! — закричав я. — У нас рій.

— Де рій?

— А ось, у коробці.

— Де ви його взяли?

— Із вулика вилетів.

Хлопці заглянули в коробку і здивувались:

— Оце диво! Виходить, у нас друга бджолина сім'я буде! Треба швидше новий вулик робити.

Ми принесли інструменти і квапливо стали робити новий вулик. Прийшла Ніна Сергіївна. Ми показали їй рій у коробці. Ніна Сергіївна подивилась і каже:

— Невчасно рій вилетів.

— Чому невчасно?

— Тому що зараз великий медозбір. Коли бджоли рояться, вони погано працюють і мало збирають меду.

— Нічого, — кажемо ми. — Нам багато меду не треба. Нехай краще буде трохи більше бджіл.

До вечора ми зробили вулик, поставили в нього кілька рамок з вощиною і перенесли з старого вулика одну рамку з личинками й одну рамку з медом, щоб у нової бджолиної сім'ї відразу було своє господарство. Потім ми витрусили з коробки увесь рій прямо у вулик на рамки, накрили вулик дахом і пішли додому.