Гра престолів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: АСТ
- ISBN: 978-5-17-060391-6, 978-5-271-36259-0
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Гра престолів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Через двері почувся голос Десмонда:
— Мосьпане, коло дверей маестер Лювин, просить негайно прийняти.
— Ти сказав йому про мій наказ не турбувати?
— Сказав, мосьпане, та він каже, що дуже треба.
— Гаразд, пусти.
Нед перетнув кімнату і узяв з шафи важкого халата. Кетлін раптом зрозуміла, як холодно стало у опочивальні, сіла у ліжку і натягла хутряну ковдру до шиї.
— Може, слід було б закрити вікна, — мовила вона.
Нед кивнув, думаючи про щось інше. До дверей саме заходив маестер Лювин.
Маестер був малий сіренький чоловічок. Його сірі очі швидко бігали і нічого не проминали; сіро-сивими були й ті залишки його волосся, які пожаліли роки. Маестер носив рясу сірої вовни з білою хутряною облямівкою, в кольорах Старків. Її великі вільні рукави мали всередині таємні кишені, куди Лювин завжди щось ховав, аби потім несподівано видобути: книжки, листи, всілякі заморські дива, іграшки для дітей. А видобував він з рукавів стільки усього, що Кетлін інколи дивувалася, як він піднімає руки.
Маестер почекав, доки двері за ним зачинилися, перш ніж сказати слово.
— Пане мій, — мовив він до Неда, — прошу вибачити, що турбую під час спочинку. Мені залишили листа.
Неда це, здається, роздратувало.
— Як це «вам залишили»? Хто залишив? Прибув гінець, чи що? Мені не повідомили.
— Гінця не було, мій пане. Поки я дрімав, на столі у моїй обсерваторії залишили різьблену дерев’яну скриньку. Мої слуги нікого не бачили, але її могли принести тільки люди з почту короля, бо інших гостей з півдня ми не мали.
— То ви кажете, скриньку? — перепитала Кетлін.
— Всередині лежало нове прозірне скло для обсерваторії. Чудової роботи, вочевидь з Миру. Саме там роблять неперевершені пристрої для бачення.
Нед спохмурнів. Кетлін відчувала його нетерплячку; події такого штибу йому були не до душі.
— Кажете, скло, — мовив він. — А мені що до того?
— Я задав собі те саме питання, — відповів маестер Лювин. — Вочевидь, тут мало бути щось більше.
Кетлін затремтіла під важким хутром.
— Прозірне скло допомагає краще бачити.
— Воістину так. — Маестер пробіг пальцями по знакові його братства — важкому ланцюгові з ланок різних металів, який він носив під рясою навколо шиї.
Кетлін знову відчула, як всередині ворухнувся страх.
— То що ж ми маємо краще побачити?
— От і я запитав себе про те саме. — Маестер Лювин витяг з рукава щільно згорнутий сувій. — Справжнє послання знайшлося під другим дном скриньки, але воно не для моїх очей.
Нед простяг руку.
— То давайте сюди.
Лювин не ворухнувся.
— Даруйте мені, пане, але й не для ваших теж. На листі зазначено віддати його пані Кетлін у власні руки, і нікому іншому. Чи можу я підійти?
Кетлін кивнула, раптом втративши мову. Маестер поклав листа, запечатаного крапелькою блакитного воску, на столик біля ліжка і зібрався піти.
— Залиштеся, — наказав Нед похмурим голосом, а тоді глянув на Кетлін. — У чому справа? Пані дружино, та ви тремтите.
— Я боюся, — визнала вона. Тоді простягнула тремтливу руку і взяла листа. Хутро впало, оголюючи її, та вона забула геть про усе. На блакитному воску виднілася печатка дому Арин з місяцем і соколом. — Це від Лізи.
Кетлін подивилася на чоловіка.
— Мало радості нам буде з цього листа, — мовила вона. — Я відчуваю біду, Неде. Я її чую.
Нед скривив губи і потемнів обличчям.
— Відкривай.
Кетлін зламала печатку і пробігла очима по написаних словах. Спочатку вони здавалися безглуздими. А тоді прийшли спогади.
— Ліза не хоче зайвого ризику. Колись ми ще дівчатками винайшли свою власну мову, зрозумілу лише нам двом.
— Ти можеш прочитати?
— Так, — відповіла Кетлін.
— То скажи, що у листі.
— Мабуть, мені краще піти, — припустив маестер Лювин.
— Ні, — застерегла Кетлін, — нам може знадобитися ваша порада.
Вона відкинула хутро і вибралася з ліжка. Нічне повітря холодило голу шкіру, наче могила, поки вона пробиралася кімнатою.
Маестер Лювин відвернув очі. Нед остовпів.
— Що це ти робиш? — запитав він.
— Запалюю вогонь, — відповіла Кетлін. Вона знайшла халата і вдяглася, тоді схилилася над холодним попелом.
— У присутності маестра Лювина… — почав Нед.
— …який приймав усіх моїх дітей, — перебила Кетлін, — нема коли облудно встидатися.
Вона просунула листа між розпалу і поклала згори більші дрова.
Нед ступив кілька кроків, схопив її за руку і підняв на ноги, поставивши обличчям до обличчя.
— Ласкава пані, та кажіть уже! Що там, у тому листі?