Лагідний янгол смерті
- Автор: Курков Андрей Юрьевич
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-133-2
- Переводчик: Віта Левицька
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Лагідний янгол смерті». Краткое содержание книги:
Стало якось млосно. Але берег невідворотно наближався. До нього залишалося вже метрів сорок чи й тридцять. Кам'яне плато, підмите біля основи хвилями і ними ж зализане, вивищувалося метри на два. Через нерівні проміжки верхня лінія плато порушувалася, і там уже хвиля облизувала камені, що осипалися вниз; ними, як сходами, можна було видертися нагору.
Якоїсь миті шхуну труснуло, і Степан, викрутивши шию в бік кабіни, гукнув:
— Марате, стопори!
До берега лишалося метрів зо три.
— Давай твої речі скинемо, щоб не намокли, — сказав Степан, підходячи до рюкзака.
Ми вдвох розхитали рюкзак і викинули його на берег, потім поруч із ним приземлилася і каністра з водою.
— Стрибай! — сказав мені Степан, киваючи у бік берега. — Скоро сонце припече — за п'ять хвилин висохнеш!
Я попрощався з ним і з Маратом, подякував їм і, відштовхнувшись ногами від борту, хлюпнувся в джинсах і футболці в каламутну каспійську воду.
— Гей, — гукнув мені Степан, коли я в обважнілому від води одязі видряпався на вузенький бережок, що впирався в неглибокий вимитий хвилями грот. — Якщо треба щось перевезти — ми завжди можемо! Розшукай! Шхуна «Старий товариш».
Знову неголосно забуркотів дизель, і шхуна повільно попливла ліворуч, поступово збільшуючи відстань між собою і берегом. Я провів її поглядом, прочитав назву на борту. Помахав рукою, хоча на мене вже не дивилися.
Що більше «Старий товариш» віддалявся, то гостріше й гостріше я відчував свою самотність. І ось коли вже й слід «товариша» розчинився в метушливих хвилях Каспію, до мене прийшов несподіваний спокій, почуття, споріднене з приреченістю. Я перетягнув свої речі нагору, на це дивне кам'яне узвишшя, як виявилося, вкрите теплим піском. Роззирнувся навсібіч. Присів на пісок поруч із рюкзаком і каністрою. Наді мною світило сонце, й вітерець, що ніс у собі запах Каспію, сушив моє волосся. Іти нікуди не хотілося. Не було в мене ні компаса, ні хоча б якихось знань про пустелю. Натомість була вода й рибні консерви, але одне не замінювало інше. Треба було налаштовуватися на ухвалення рішення, але я розумів, що жодна логіка мені не підкаже — у якому напрямку йти. Треба було запитати в Марата чи Степана, але в мене просто забракло на це клепки.
«Гаразд, піду поки вздовж берега, — вирішив я. — Може, кудись вийду?! Але спочатку треба висохнути...»
Я ліг на теплий пісок, повернувся на бік. Усе одно було якось неприємно в мокрому одязі. Я підвівся, роздягнувся догола — тільки годинник на руці лишив — і, розклавши одяг на піску, приліг поруч і відчув себе господарем величезного нудистського пляжу.
21
Прокинувся від спеки. У перегрітій сонцем голові повільно бродили начебто оплавлені думки. Це було схоже на тепловий удар. Я дотягнувся до футболки й накинув її на голову. Одяг мій цілком висох. Я витріпав джинси, і пісок легко з них посипався. Але уявити собі, що в таку спеку я надягаю джинси, було важко. Подивився на сонце — воно висіло майже по центру неба.
Поглянув на годинник і побачив під склом воду, під якою обидві стрілки завмерли на дев’ятій ранку — показували час моєї висадки на цей берег.
«Ну от, — подумав, — наближаюся до умов Робінзона...»
Поступово моя голова, покрита футболкою, охолола, і думки знову набули виразної форми й розміреного ритму. Я зібрав увесь одяг до рюкзака, надягнув тільки спортивні труси на випадок непередбачуваної зустрічі. Хоча кого я міг тут засоромити — навіть уявити важко. Рішуче роззирнувся, завдав важкий рюкзак на спину, а в праву руку взяв каністру з теплою водою і попрямував майже по краю кам’яного плато, що втримувало пісок від сповзання в Каспій. Пішов слідом за шхуною «Старий товариш», яка давно вже перепливла обрій.
Лінія берега, що повторювала край кам’яного плато, була порізаною і нерівною. Я швидко збагнув, що інколи є сенс зрізати роги, якими плато вклинювалось у води Каспію. Заощадивши сили на цих рогах, я пройшов не менше кілометра, перш ніж відчув біль у плечах і втому в ступнях, що не звикли до руху по гарячому сипучому піску.
Зупинятися на привал під палючим сонцем було би нерозумно, і я, коли знайшов черговий провал плато до моря, спустився на мокрий берег і присів у печерці, видовбаній хвилями. Тут від раптового холоду шкіра вкрилася сиротами. Перепад температур був неймовірний. Пахло вогкістю, морем. Сонцю цей шматочок берега був недоступний.
Я зняв рюкзак. Зітхнув, поглянувши на червоні смуги від його лямок на плечах.
Захотілося їсти, і я дістав бляшанку «Каспійського оселедця». Відкрив її ножем, цим-таки ножем поколупався в шматочках риби і, коли не знайшов нічого зайвого, пальцями поперекидав шматочки риби до рота й запив її власним соком «з додаванням олії», як було написано на бляшанці. Запив теплою водою з каністри — на язику лишився пластмасовий присмак. Щоб якось охолодити каністру, занурив її у воду біля берега, між двох каменів, що колись відвалилися від краю плато.