Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Лето каже, що мусить знайти цього Проповідника, щоб упевнитися, — сказала Ганіма.
— Так… Звичайно. Мені не слід було від’їжджати звідси. Це було боягузтвом з мого боку.
— Чому ви себе звинувачуєте? Ви дісталися межі. Я це знаю. Лето це знає. Навіть Алія може це знати.
Джессіка приклала руки до горла, швидким рухом потерла його. Тоді сказала:
— Так, проблема Алії.
— Вона в дивний спосіб притягує Лето, — сказала Ганіма. — Тому я і допомогла вам влаштували зустріч зі мною наодинці. Він погоджується, що вона безнадійна, але постійно шукає можливості бути з нею і… вивчає її. І… це дуже тривожно. Коли я намагаюся відмовити його від цього, він засинає. Він…
— Вона дає йому наркотики?
— Ніііі. — Ганіма труснула головою. — Але він має дивне співчуття до неї. І… уві сні часто бурмоче «Джакуруту».
— Знову це! — І в пам’яті Джессіки ожило повідомлення Ґурні про змовників, викритих на летовищі.
— Інколи я боюся, що Алія хоче, аби Лето відшукав Джакуруту. А я завжди думала, що це лише легенда. Ви, звичайно, про неї знаєте.
Джессіка здригнулася.
— Жахлива історія. Жахлива.
— Що ми мусимо зробити? — спитала Ганіма. — Я боюся перешукувати всю свою пам’ять, усі свої життя.
— Гані! Я застерігаю тебе від цього. Ти не можеш ризикувати…
— Це може статися, навіть якщо я не ризикуватиму. Звідки нам знати, що насправді відбулося з Алією?
— Ні! Ти не повинна наражатися на цю… цю одержимість. — Вона вичавила з себе це слово. — Що ж, Джакуруту, так? Я послала Ґурні, аби він знайшов це місце, звичайно, якщо воно існує.
— Але як він може… Ох! Очевидно, контрабандисти.
Джессіку аж заціпило від чергового відчуття того, що Ганіма володіє іще однією здатністю — проникати у свідомість інших людей. «І мою! Як це насправді дивно, — подумала Джессіка, — що це молоде тіло могло зберігати всі спогади Пола, принаймні до моменту відокремлення Полової сперми від його минулого». Це було вторгненням у найінтимнішу частину особистості, проти якого збунтувалося щось первісне у Джессіці. Вона на мить відчула, що цілком розділяє абсолютний і непохитний вирок Бене Ґессерит: Гидь! Але ж у цій дитині була така солодкість, така готовність самопожертви заради брата, які не можна було відкинути.
«Ми — одне життя, що сягає темного минулого, — подумала Джессіка. — Ми одної крові». І приготувалася прийняти події, яким дозволили статися вони з Ґурні. «Слід відділити Лето від сестри, слід його вишколити згідно з вимогами Бене Ґессерит».
Я чую вітер, який дме в пустелі, я бачу Місяці зимової ночі, що здіймаються, наче великі кораблі в порожнечі. Складаю їм свою присягу: я буду рішучим і зроблю правління мистецтвом. Збалансую свою успадковану пам’ять і стану ідеальним сховищем реліктових спогадів. Буду відомим більше завдяки доброті, ніж завдяки знанням. Моє обличчя яснітиме в коридорах часу, доки існуватимуть люди.