Діти Дюни

Він глибоко, з тремтінням зітхнув і сховав ножа в піхви.

— А що з моїм пілотом корабля?

— Це матиме вигляд нещасного випадку, — сказала вона. — Порадиш йому бути вкрай обережним, коли він повертатиме нам тигрів. І, очевидно, коли доставлятиме наших звіряток людям Джавіда. — Вона глянула на його ніж.

— Це наказ, принцесо?

— Так.

— Тож чи маю я впасти на ніж, чи ви самі займетесь цією, гм, деталлю?

Вона глянула на нього з удаваним спокоєм, її голос був похмурим.

— Тийканіку, якби я не мала цілковитої певності, що з мого наказу ти впав би на свій ніж, ти не стояв би тут поруч зі мною озброєний.

Він ковтнув слину, не зводячи очей з екрана. Тигри знову жерли.

Вона уникала споглядати цю сцену й далі вдивлялася в Тийканіка, кажучи:

— Також сповістиш наших закупників, аби більше не привозили пар дітей, які відповідають опису.

— Як накажете, принцесо.

— Не розмовляй зі мною таким тоном, Тийканіку.

— Так, принцесо.

Її губи стислися в рівну лінію, тоді вона запитала:

— Скільки ще пар костюмів у нас зосталося?

— Шість комплектів, зокрема дистикости й піщане взуття, усі з нашитими відзнаками Атрідів.

— Матеріал так само розкішний, як і в тієї пари? — вона кивнула в бік екрана.

— Гідний королівської родини, принцесо.

— Дбайливе ставлення до деталей, — сказала вона. — Одежу буде вислано на Арракіс як подарунки для наших королівських родичів. Це будуть подарунки від мого сина, розумієш, Тийканіку?

— Цілком, принцесо.

— Нехай він напише відповідного листа. Слід указати, що він надсилає цей нікчемний одяг на доказ своєї відданості Дому Атрідів. Щось таке.

— І з якої нагоди?

— Це має бути день народження, свято чи щось схоже, Тийканіку. Залишаю це на твій розсуд. Я тобі вірю, мій друже.

Він мовчки глянув на неї.

Її обличчя скам’яніло.

— Ти справді мусиш це знати. Кому ще я можу довіряти після смерті мого чоловіка?

Він стенув плечима, думаючи, що вона достеменно уподібнилася до павука. Недобре було б вступати з нею в ближчі стосунки, як це, за його підозрою, зробив левенбрех.

— І, Тийканіку, — озвалася вона, — ще одна деталь.

— Так, принцесо.

— Мого сина вчили правити. Настане час, коли йому доведеться взяти меч у власні руки. Ти знатимеш, коли надійде ця мить. Я хочу мати негайну інформацію.

— Як накажете, принцесо.

Вона відкинулася назад, уважно вдивляючись у Тийканіка.

— Ти мене не схвалюєш, я це знаю. Але це для мене несуттєво, доки ти пам’ятаєш урок левенбреха.

— Він дуже добре ладнав зі звірами, але був одноразовим, так, принцесо.

— Я не це мала на увазі!

— Ні? Тоді… Я не розумію.

— Армія, — сказала вона, — складається з одноразових, цілковито замінних частин. Таким є урок левенбреха.

— Замінних частин, — промовив він. — Включно з найвищим командуванням?

— Без найвищого командування армія рідко коли має сенс існування. Саме тому ти негайно приймеш релігію Магді, одночасно розпочавши кампанію навернення мого сина.