Діти Дюни
- Автор: Херберт Фрэнк
- Серия: Дюна #3
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-7665-9
- Переводчик: Наталя Михаловська
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Діти Дюни». Краткое содержание книги:
— Ти… не дозволиш… іншим… перемогти?
— Вони не можуть нам протистояти! Поодинці можна програти, але разом ми наказуємо. Я продемонструю. Слухай.
І барон замовк, забравши свій образ, свою внутрішню присутність. Але жодна пам’ять, обличчя чи голос інших життів не втрутилися.
Алія тяжко, з тремтінням зітхнула.
Разом із цим зітханням з’явилася думка. Силою прокладала собі дорогу до її свідомості, вона наче була її власною, проте Алія почула за нею тихі голоси:
«Старий барон був дияволом. Він убив твого батька. Убив би й тебе з Полом. Він намагався, але йому це не вдалося».
До неї долинув безликий голос барона:
— Звичайно, я вбив би тебе. Хіба ж ти не стояла в мене на дорозі? Але ця суперечка добігла кінця. Ти перемогла, дитино! Ти — нова правда.
Вона відчула, що киває головою, а її щока треться об жорстку поверхню лави.
«Його слова розсудливі», — подумала вона. Бене-ґессеритська настанова підкріпила розсудливість його слів: «Метою суперечки є зміна характеру правди».
«Так… так підійшли б до цього Бене Ґессерит».
— Саме так! — сказав барон. — Я мертвий, тоді як ти жива. Я маю лише крихке існування. Я — тільки самопам’ять усередині тебе. Цілковито підкоряюся твоїм командам. І так мало прошу за глибокі поради, які дам тобі.
— Що ти порадиш зробити мені зараз? — спитала вона, вирішивши випробувати його.
— Ти переймаєшся вироком, який винесла вчора ввечері, — сказав він. — Міркуєш, чи правдиво тобі переказали слова Паймона. Можливо, Джавід убачав у цьому Паймонові загрозу для власного становища, для твоєї довіри йому. Чи це ті сумніви, які тебе охопили?
— Т-так.
— А ці твої сумніви засновані на тривалих спостереженнях, правда ж? Джавід поводиться так, наче дедалі більше претендує на близькість із твоєю особою. Навіть Дункан це помітив, правда ж?
— Ти знаєш, що це так.
— То й дуже добре. Візьми Джавіда за коханця.
— Ні!
— Ти непокоїшся через Дункана? Але ж твій муж — ментат і містик. Тілесні діяння не можуть його ні зачепити, ні вразити. Хіба ти не відчуваєш часом, наскільки він далекий від тебе?
— Але… він…
— Ментатська частка Дункана зрозуміла б, якби йому колись довелося довідатися про знаряддя, яким ти скористалася, щоб знищити Джавіда.
— Знищити…
— Авжеж! Можна використовувати небезпечні інструменти, але їх слід відкинути, якщо вони стають надто загрозливими.
— Тоді… чому ж… тобто…
— Ах ти моя дурненька! Через цінність, яку містить цей урок.
— Не розумію.
— Цінності, моя люба внучко, залежать від того, як приймають їхнє торжество. Послух Джавіда мусить бути безумовним, його визнання твого авторитету — абсолютним, а його…
— Моральність цього уроку незбагненна…
— Не будь тупою, внучко! Моральність мусить ґрунтуватися на практичності. Віддай кесарю кесареве й усі ці нісенітниці. Перемога даремна, доки вона не віддзеркалює твоїх найглибших прагнень. Хіба ж тебе не захоплює мужність Джавіда?
Алія ковтнула слину, настільки ненависною була їй необхідність зізнатися. Але цілковита оголеність перед цим внутрішнім спостерігачем змусила її визнати:
— Та-ак.
— Добре! — Наскільки прихильним було це слово, що прозвучало в її голові. — Тепер ми починаємо розуміти одне одного. Коли матимеш його безпорадного, тоді, у своєму ліжку, а він переконається, що це ти — його невільниця, спитаєш у нього про Паймона. Зроби це жартівливо: коли ви радісно сміятиметеся між собою. Коли ж він зізнається в обмані, встроми крис-ніж йому між ребра. Аххх, потік крові може стільки додати до твого задово…
— Ні, — прошепотіла вона, а в її роті пересохло від жаху. — Ні… ні… ні…
— То я зроблю це за тебе, — переконував її барон. — Це мусить бути зроблено, ти це визнаєш. Якщо створиш відповідні умови, я тимчасово прийму на себе керування…
— Ні!
— Мотиви твого страху очевидні, внучко. Моє керування твоїми чуттями може бути лише тимчасовим. Зараз є й інші, які можуть наслідувати тебе настільки точно, що… Але ти це знаєш. А зі мною… ох, нишпорки відразу ж вистежать мою присутність. Ти знаєш фрименський закон для одержимих. Будеш убита на місці. Так — навіть ти. Знаєш, що я не хочу, аби це сталося. Я замість тебе займуся Джавідом, а зробивши це, відійду вбік. Тобі досить лише…
— Яка користь із твоєї поради?