Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Особливою вадою лідерів Української революції М. Шаповал вважав відсутність послідовності, витримки, сили духу, що призвело до відходу їх від великої політики. «Ясно, що на провідника не створений той, що від боротьби усовується: чи він «зморився», чи «розчарувався», чи «передумав», чи «образився» — це не важно, а важно те, що відійшов, — підкреслює автор однієї з найцікавіших праць про події 1917–1920 рр. — Грушевський по типу учений, культурник. Політика — це його данина історичному моментові, виконання громадянського обов’язку в фатальний, як пожежа, час: хочеш — не хочеш, а роби політику. Винниченко — експансивний письменник і сибарит, який органічно не може братись за чорну, невдячну, клопітну працю суспільного будівництва і боротьби. Він так само особа в революції епізодична. Бич і Петрушевич не революціонери взагалі, Петрушевич же просто не сучасна людина: обороняти капіталізм в добі соціяльної революції — це значить бути безмірно одсталим. Найбільш витривалий був Петлюра, але його здібности занадто малі, щоб йому виробитись на провідника революції чи політика першорядної величини.
Вимоги від політика — провідника міряються величиною чергових історичних завдань, які мають бути вирішені, щоб народ ступив на шлях, що веде вперед, у будучність»1128.
Думається, що у наведених міркуваннях М. Шаповала багато спірних моментів, які, зокрема, до певної міри спростовуються в інших історіографічних працях автора1129. В усякому разі, навряд чи можна беззастережно використовувати його оцінки і висновки на сучасному етапі розвитку вітчизняної історіографії1130.
На основі досвіду Української революції М. Шаповал, як соціолог, обґрунтував низку вимог, яким мав відповідати лідер широкомасштабної політичної боротьби, і дійшов висновку, що серед відомих йому особистостей немає жодного такого діяча1131. Вчений вважає, що певний час єдиною авторитетною постаттю був М. Грушевський. Іншим же зовсім бракувало цієї якості, без чого й мови не може бути про ефективний вплив на маси, на перебіг подій. Тому В. Винниченко, С. Петлюра, Є. Петрушевич «не були провідниками, хоч і стояли в проводі»1132.
Все це, зрештою, й призвело до того, що керівники Української революції «не мали програми визволення, програми будівництва і політичної техніки. Метою вони називали «визволення України», але це ж голі слова: щоб вони мали вагу, мусило б поняття «визволення України» бути розгорнуте в програмі політичної поведінки і будівництва. У Грушевського була одна програма на початку революції, друга в середині, третя наприкінці. У Винниченка так само: спочатку «буржуазна революція», а через 2 роки — «комунізм». У Петлюри те ж саме: спочатку буржуазна революція в інтересах пролєтаріяту, потім українська соціяльна революція, згодом — буржуазна революція в інтересах буржуазії. Петрушевич так само: ідеал залишився однаковий, але методи змінив — раніше германофільство, а тепер — орієнтація на большевиків, але не на большевизм. Шукання програми під час боротьби — це вказує на сліпий політичний емпіризм, цебто на політичну непідготованість до провідної ролі. Ці люде подають через якийсь час все «нові гасла», виступають проти своїх же недавніх гасел, а ми маємо право спитати: коли вони були «глибоко переконані» — раніш чи тепер? Коли вони нас дурили: раніш чи тепер? Революція, як і всяка боротьба при слабому, недотепному проводі, завжди неуспішна, хоч би як підлеглі були революційні. Так сталось і в нас: маси були революційні, а революція все-таки не вдалась»1133.