Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди

Проаналізувавши весь досвід боротьби за державність у революційну добу, В. Винниченко сформулював категоричний імператив: «З усіх режимів, які можуть бути на Вкраїні, найповніше може забезпечити національне відродження нашого народу режим національно-української радянської соціялістичної влади»1152.

Цікаво, що колишній лідер українських соціал-демократів був одним з небагатьох, хто допускав можливість і неукраїнської влади. «З тих же режимів, які можуть бути на Вкраїні не нац. — українського характеру, безперечно, найбільш сприятливий для українського відродження є все-таки режим радянської соціялістичної влади»1153, — формулював свою думку В. Винниченко. Він удавався й до її логічної аргументації: «Бо природа сеї влади, її соціяльна суть і завдання необхідно й неминуче ведуть її до найбільшого національного розневолення. Як влада кляс експлуататорських, паразітарних мусить національно поневолювати для можливости поневолити соціяльно, так влада кляс експлуатованих, працюючих мусить національно визволяти, мусить сприяти й допомагати цьому визволенню, коли хоче найповніше визволити соціяльно.

І ми бачимо, як ця соціяльна необхідність штовхала й штовхає далі руських соціялістів по шляху активности і в національному питанню. І що далі буде йти розвиток соціялістичної революції на Вкраїні, що глибше вона пройматиме працюючі маси, що ближче й діяльніше вони візьмуть у ній участь, то ця необхідність активности в національному питанню стане виразнішою для всякого послідовного, активного комуніста всякої національности, навіть бувшої пануючої»1154.