Крига. Частини ІII–ІV

Тіґрій замовк відлетівши (а може, від утоми). Увійшлося у ритм тасування й розкладання карт, який мало відрізнявся від ритму бубна й зойків шамана: йшлося про те, щоб у повторюваних послідовностях руху від’єднати дух від тіла — тіло робить своє, а дух мандрує на волі. Зростав шум вихору сніговиці, хиталися стіни намету. У справжній юрті залишили би отвір угорі для виходу диму; але зима в Краї Криги була занадто сувора, щоб дати таким чином найменший доступ морозові. Дим із пічечки виводила назовні щільно закутана труба, але дим від шаманської спаленизни, а також імлиста пара тьмітлистих людських видихів — усе це збиралося всередині, отуманюючи, присипляючи, полегшуючи гіпнотичний транс. Один, один, один.

Тіґрій прокинувся, повернувшись із подорожі Шляхами Мамутів, і вдарив у бубон раз, проте сильно, на що добрий і лихий кузени заклуботалися під шкурами. Пан Чечеркевич здригнувся, наче його батогом ляснули, теж, мабуть, із якоїсь алкогольної маячні виштовхнений. Він вилаяв тунґуса. Тіґрій Етматов сховав паличку, випив із чашки трав’яного чая і вищирив зуби, освітивши спітніле обличчя широкою посмішкою. Шаман почав щось пристрасно тлумачити, поплескуючи себе по стегнах.

— Він каже, що за нами чорти гоняться…

Піднялося руку, закликаючи до тиші; не відводилося очей від годинника. Й ураз: карта, карта, карта, половина колоди карт у дивовижному порядку барв зимних і гарячих, — після чого наступна одиниця, записана у нотатнику.

Урешті все повідомлення зациклювалося двічі. Трапилися три збої, тобто невідповідності прочитання хвилі або її відсутність, — слід вжити там паралельні версії дешифрування. Полизалося олівець. Сам початок… Немає початку. Адже забулося визначити знак зупинки; зрештою, власне він був би для кожного підозрілим, оскільки вилученим із коду. Залишалося, отож, спробувати наступні тридцять змін — поки не з’явиться сенс.