Крига. Частини ІII–ІV

Назустріч вийшли два здоровані з чабанськими псами. Заїхалося під частокіл. Був цінник на усе, також і на те, щоби впустити тварин у нагрітий притулок. Домовилося з Одином і Щекєльніковим, що постій буде якомога коротшим. Отож утрьох із ними увійшлося всередину, не розв’язуючи ганчірок із обличчя і не знімаючи мороскляних окулярів; домовилося, що й вони також облич не відкриватимуть. Рублі були вже відраховані, платити мав Один. Говорилося винятково російською.

Усередині, в головних сінях, біля вогню стояли четверо хлопів, у тому числі один солдат у підстаршинському мундирі. Всюди пленталися собаки, малі, великі, народжені від вовків, від приблудних псів, у нашийниках і без; смерділо згірклим жиром і сечею. Пан Щекєльніков вдихнув на повні груди. Хорошо в краю родном, пахнет сеном и говном! Пан Кшиштоф пішов вибирати припаси. Ніколай Пантєлєймоновіч Лущій, чоловічок мізерної постави й кривого погляду, сидів у світлиці поряд із сінями, за столом, укритим білим обрусом, і читав газету; голі стопи він виклав уздовж на лаві, старенька в чорній сукні й тісному чепці натирала їх якимись мазями, і від них усі сіни просмерділися травами й крутило в носі, перебиваючи навіть різкий запах аміаку. Чхнулося у хустку. Пан Щекєльніков запитально кивнув. Показалося йому газету. Він пішов розпитати.

Це була помилка. Про що думалося, посилаючи Чинґіза Щекєльніковa, коли справа тонка, у слові, а не в ножі полягає! Акурат устиглося повернути голову, будучи роздратованим жалісним скиглінням цуценяти, — це підліток в оздобленій рубашке, судячи із пики — син Лущія, у кутку біля сходів, які провадили вгору на скелю, лупцював і копав смертним боєм непритомне мале собача, розшарпуючи його на ґраніті до крови й кости, — акурат повернулося голову, коли із протилежного боку долинув інший зойк і гуркіт. Озирнулося туди. Перекинувши самовар і відштовхнувши бабисько, пан Щекєльніков розклав плазом на столі Ніколая Пантєлєймоновіча і сáме заходився його душити. Господин Лущій хвицав босими ногами й шарпався в обрусі, наче Лазар, сповитий у саван, — що, звичайно ж, анітрохи не зворушувало квадратного розбишаку, який над ним схилився. Голосно покликавши Одина, кинулося до Чинґіза, клянучи й відтягуючи людоріза. Врешті він зітхнув і відпустив. Лущій зіп’явся навкарачки і щось пошепки закувікав. З’юрмлені в проході з сіней люди тупо витріщалися. Лущій, мабуть, закликáв до кривавої помсти, але пан Щекєльніков почавив його гортань, і годі було розібрати слова Ніколая Пантєлєймоновіча. Проте сенс і наміри його всі миттєво зрозуміли. Вийнялося пулярес із рештою рублів, замахалося банкнотами. Прибіг пан Кшиштоф. — Платіть і зникаємо! — зашипілося на нього. Після чого, заслоняючи його тілом і деньгами, виштовхалося Чинґіза зі станції і за межі частоколу, до саней. Гукнулося тунґусам, аби бігли притьмом за припасами. Пан Чечеркевич розмовляв із чабанськими собаками, одна із них уже встигла його вкусити (шуба захистила руку). Погналося його, щоби розвернув сани для хуткої втечі. Чинґіза потягнулося на інший бік запрягу, ховаючи його за оленями від поглядів із хутора. — Що на вас найшло! Ви мали його тільки про новини з міста розпитати! — На це пан Щекєльніков сягнув безформною рукавицею за пазуху й вийняв звідти зіжмакану газету. Розпросталося папір на колінах. — Ще за жовтень! — обурилося і кинулося «Вестник» у сніг. — Але навіщо ви його душили, заради Бога! — Чинґіз махнув рукою. — Він мені криве слово сказав.