Велика рiдня
- Автор: Стельмах Михайло Афанасьевич
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Велика рiдня». Краткое содержание книги:
Роман передает ощущение масштабности событий сложного исторического периода - от окончания гражданской войны и до изгнания фашистских захватчиков из советской земли.
Философские размышления и романтическая окриленнисть героя, живописные картины быта и пейзажи, написанные c тонким чувством природы, c любовью к родной земле, раскрывают глубокий идейно-художественный замысел писателя.
В 1949 году вышел первый большой роман М. Стельмаха - «На нашей земле», который автор определил как первую книгу романа-хроники. Произведение о жизни украинского крестьянства после революции. В 1951 году он издает вторую книгу этого романа - «Большие залежи». Объединив в одно произведение обе части, писатель дает название роману «Большая родня» (1951).
За этот роман в 1951 году Михаил Стельмах был удостоен звания лауреата Государственной премии.
– Iване Васильовичу, вас розшукують. Посильний! – обiзвався з-за дерев голос вартового.
– Корнiєнко?
– Корнiєнко.
– Пропускай! – наказав Недремний.
Наступаючи на тiнь, з'явився посильний.
– Iване Васильовичу, увесь дитбудинок до останньої людини посаджено в ешелон. – В одинадцять п'ятнадцять ешелон вiдправився згiдно з маршрутом.
– От i гаразд. Бомбардування станцiї було?
– Було. Розкришили лiве крило вокзалу. Ще вам є телеграма вiд замiсника директора МТС, – подав учетверо складений папiрець.
Кошовий голосно прочитав: «Успiшно рухаємося власним ходом тчк запропонований маршрут оправдав сподiвання привiт Кабиш».
– Що в райкомi?
– Працюють, Iване Васильовичу.
– До мене є люди?
– к. З самих найдальших сiл поприходили. Мороз та Кириченко. Мороз таку бучу вчинив, аж слухати паскудно: чом йому не дають худобу для виїзду. Хоче з собою забрати усе господарство, усi бебехи й пашню. Ранiше наче нiчого чоловiк був, а тепер проявив себе всяким таким елементом.
Iван Васильович з задоволенням поглядав на обурене обличчя посильного. Колгоспникiв Мороза i Кириченка, розумних, вiдданих i працьовитих, райком залишив для пiдпiльної роботи – зв'язкiвцями. От вони тепер i почали грати «всяких таких елементiв з одноосiбницькими пережитками». Особливо в'їдливим показав себе Мороз.
– Ще даси менi конi i воли, – люто погрожував своєму головi колгоспу.
– Дочекаєшся!
– I таки дочекаюся!
– Як рак свисне, – презирливо вiдповiдав той, одвертаючись од Мороза.
– Я тебе свисну, так свисну, що й в областi будуть знати. Неодмiнно в райпартком пiду! Там знайдуть на деяких голiв управу… Свистун!
I Мороз у вiдповiдний час таки пiшов у райком, щоб, звичайно, зустрiтися з Iваном Васильовичем.
Починало розвиднятися. Ширшав, свiтлiшав i рожевiв лiс. Iван Васильович, iдучи назустрiч зорi, попрямував до машини. Новий день, нова робота чекали його, i найбiльша – по перевiрцi та вiдбору кадрiв для пiдпiлля.
XIII
Просторий строгий кабiнет, портрети вождiв, двi карти i стоси книг. На облiплених паперовими смугами вiкнах золотиться сонячний пилок, за вiкнами вiтер наганяє на вигорiлий обрiй неповороткi плоти бiлих хмарин.
Перед Павлом Михайловичем Савченком нема нi одного з щоденних донесень райкому. к лише невеликий шматок паперу з куцими рядками якихось iєроглiфiв. Але Павло Михайлович не обминає жодного питання пiдготовки пiдпiлля в районi.
Говорить тихо, не кваплячися, з-пiд припухлих од безсоння повiк пильно дивляться гарячi iскристi очi. Згадується робота пiдпiльних органiзацiй в царськiй Росiї i пiд час громадянської вiйни, наводяться приклади, прiзвища i нi згадки про себе.
– Бюро обкому в основному задоволене вашою роботою. Пiдготовлятися довелося швидко, але це не внесло розгубленостi в стиль вашої роботи. Добре, що не минали навiть питань побуту. Нам здається: ви менше подумали над тим, як має працювати бiльшовицька преса… Чомусь всiх найкращих робiтникiв друкарнi забираєте до партизанського загону. Неодмiнно треба одного-двох спiвробiтникiв залишити для пiдпiльної роботи в мiстi. Може їм доведеться працювати в фашистськiй друкарнi… Як Тодось Опанасенко?
– Хороша кандидатура, – здивовано глянув Iван Васильович на Савченка.
– В обкомi теж так думають. Попрацюй з ним. Зв'язкiвця пiдбери… А от художника ви даремне не взяли до загону.
– Кволий вiн дуже.
– В боротьбi змiцнiє. Порадь фiзкультурою займатися. Ми з тобою також не Геркулеси. Може доведеться зробити його фахiвцем по пiдробленню документiв. Бачив, якi вiн клiше i портрети вирiзує з лiнолеуму?
– Бачив, Павле Михайловичу.
Знову дзвонять.
– Савченко слухає… Приїжджайте о четвертiй годинi… Звичайно, ранку. – Павло Михайлович кладе трубку i продовжує: – Не радимо членам пiдпiльного райкому мати по кiлька зв'язкiвцiв. Небезпечно проводити зайвi слiди. Ця помилка допомогла гестапiвцям напасти на слiд i вже в лютому цього року заарештувати увесь склад першого пiдпiльного ЦК Чеської компартiї.
В Iвана Васильовича уста мимоволi стиснулись в одну смужку
– Варто також подумати, щоб на явочних квартирах були для пiдпiльникiв харчi, одежа, взуття. Оце поки i все.
– Спасибi, Павле Михайловичу.
– Спасибi не вiдбудеш, – складаються в приязну усмiшку прив'ялi уста Павла Михайловича.
– Роботою буду вiдбувати. I як це я допустився такої помилки з друкарями?
Савченко поправив рукою сивий чуб.