Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— Не підходь до мене, згубо! — прокричала вона, затуляючись від нього однією рукою, а в другій стискаючи мішок із кристалом. — Не наближайся, бо я нашлю на тебе громовицю і вона вб’є тебе просто на коні! І твоїх друзяк-розбійників разом із тобою!

Джонасові здалося, що після цих слів Рой трохи завагався. Проте Клай, як і сам Джонас, не втратив рішучості. Він не сумнівався, що відьма володіє могутніми чарами… чи то пак колись володіла. Але то було ще до того, як у її житті з’явився зажерливий кристал.

— Віддай кулю мені, — сказав він, під’їхавши до її візка впритул і простягаючи руку. — Вона тобі не належить і ніколи не належала. Одного дня Добрий Чоловік обов’язково подякує тобі за те, що ти так добре дбала про його власність, але зараз ти маєш повернути її мені.

Відьма зчинила такий лемент, що дехто з ковбоїв впустив бляшані чашки з кавою і затулив вуха долонями. Водночас Рея намотала шворку мішка на руку і підняла його над головою. На його дні гойдалася, мов маятник, куля.

— Не віддам! — страшно завила вона. — Краще я розіб’ю його на друзки, ніж віддам такому, як ти!

Джонас сумнівався, що куля, випавши з її рук на утрамбований пружний килим Поганої Трави, розіб’ється. Та все одно, так чи інакше в нього не буде нагоди це перевірити.

— Клаю, — сказав він. — Дістань револьвера.

Відьма так шалено зиркнула ліворуч, туди, де сидів на коні Клай, що Джонасові навіть не довелося перевіряти — він і так збагнув, що той виконав наказ.

— Рахую до трьох, — сказав Джонас. — Якщо на рахунок «три» вона не віддасть мені мішка, відстрель їй гидотну макітру.

— Добре.

— Один, — сказав Джонас, спостерігаючи, як на дні піднятого мішка гойдається маятник. Навіть крізь тканину він міг бачити, що кристал тьмяно світиться. — Два. Приємної подорожі до пекла, Реє, прощавай. Тр…

— Забирай! — вереснула вона, простягаючи йому мішок і затуляючи лице другою скоцюрбленою рукою. — На, вдавися! І будь проклятий так само, як була проклята я!

— Дякую, сей.

Він ухопив мішок під шворкою і смикнув до себе так сильно, що обідрав Реї кісточки пальців і зірвав ніготь. Відьма закричала від болю, проте Джонас цього навіть не почув. Його розум уже полонив кристал. Вперше за довгі роки роботи найманцем він забув про роботу, про всіх навколишніх і про сто тисяч інших речей, через які міг легко загинути. Йому до рук нарешті потрапив кристал, о всемогутні боги, він нарешті був у нього, чорт забирай!

«Моє!» — тільки й подумав він. Лише якимось дивом він втримався від спокуси розв’язати шворку на місці й встромити в мішок голову, як це робить кінь, щоб поїсти вівса. Але натомість двічі обв’язав шворку довкола луки сідла. Потім вдихнув настільки глибоко, наскільки зміг, і видихнув. Полегшало. Трохи.

— Рою.

— Еге, Джонасе.

«Добре буде забратися звідси», — вже не вперше подумав Джонас. Йому настобісіли ці селюки. Настобісіло їхнє «еге», дістало аж до печінок.