Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Сюзен не хотіла спати в приміщенні. Без Роланда хатина здавалася їй якоюсь дивною. Шимі скрутився під старими шкурами в кутку, а вона взяла ковдри й вийшла надвір. Трохи посиділа на ґанку, споглядаючи зорі і по-своєму, як уміла, молячись за Роланда. Коли на душі трохи полегшало, вона лягла на одну ковдру і натягнула на себе другу. Здавалося, відколи її розбудила Марія, минула ціла вічність, тож розкотисте хропіння, що долинало з хатини, не завадило Сюзен заснути. Вона спала, підклавши руку під голову, і не прокинулася навіть тоді, коли за двадцять хвилин з хатини вийшов Шимі. Він сонно кліпнув на неї і пішов у траву помочитися. Єдиним, хто помітив Шимі, був Капризний. Мул витяг довгасту морду і, коли хлопець проходив повз, спробував куснути Шимі за зад. Не розплющуючи очей, Шимі відштовхнув його писок. Усі фокуси мула він добре знав.

Сюзен снився вербовий гай — ведмедики, пташки, рибки і зайченятка. Однак прокинулася вона не тому, що, справивши нужду, повернувся Шимі, а від того, що холодний сталевий круг вп’явся в її шию. Гучне клацання, що пролунало слідом за цим, вона після стрілянини в офісі шерифа впізнала одразу: зведення курка. Сон про вербовий гай розвіявся.

— Засяй, промінчик сонця, — сказав чийсь голос. Її свідомість, збентежена й напівсонна, спробувала було повірити в те, що це вчорашній день і Марія будить її, щоб вона тікала з Будинку-на-набережній, поки той, хто вбив мера Торіна й канцлера Раймера, не повернувся й по її душу.

Але даремно. В очі не вдарило світло пізнього ранку. Була п’ята година, ледь благословлялося на світ. Голос був чоловічий, а не жіночий. І не рука торсала її за плече, а револьвер приставляли до шиї.

Вона подивилася вгору і побачила вузьке зморшкувате обличчя, обрамлене білим волоссям. Губи тонкі й ледь помітні, наче шрам. Очі світло-блакитні, як у Роланда. Елдред Джонас. Чоловік, що стояв поряд із ним, за кращих часів не раз виставляв її татові випивку. Геш Ренфру. Третій, із ка-тету Джонаса, пірнув у двері хатини. У неї все похололо всередині — охопив страх не лише за себе, але й за Шимі. Хлопчик міг навіть не збагнути, що відбувається. «Тут двоє з трьох чоловіків, які хотіли його вбити, — подумала вона. — Принаймні це він зрозуміє».

— Ось і наше сонечко прокинулося, — фальшиво-привітним тоном сказав Джонас, дивлячись, як вона кліпає очима, проганяючи сон. — Чудово! Такій вродливій сей не можна спати надворі самій. Але не хвилюйся, я доправлю тебе туди, де тобі саме місце.

Він скинув поглядом на рудоголового в плащі, котрий саме виходив із хатини. Сам.

— Що там, Клаю? Хтось є?

Рейнолдз похитав головою.

— Ще не повернулися, мабуть.

«Шимі, — подумала Сюзен. — Де ти, Шимі?»