Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— Що, зараз? — насупився Джонас.

— Еге ж, — Квінт стишив голос. — Куля в неї на руках уся світиться.

— Та невже? Слухай сюди, Квінте. Я подивлюся, що до чого, а ти поки що склади компанію моїм старим фронтовим друзям. — Він осадив коня і чекав, поки чорний візок під’їде ближче. Рея підвела від кулі обличчя, яке омивало рожеве сяйво, й глянула на нього, і на якусь мить Джонасові здалося, що це молоденька дівчина.

— Так, — сказала відьма, — ось і ти, хлопче. Я так і знала, що ти не дурний. — Вона захихотіла, і її обличчя вкрилося зморшками сміху. Джонас знову побачив її справжню — висхлу і виснажену річчю, що лежала в неї на колінах. А потім сам глянув на цю річ… і пропав. Він відчув, що рожеве світіння проникає в усі найтемніші улоговини й закапелки його розуму, осяваючи їх неймовірним світлом, якого він не відчував ще ніколи в житті. Навіть Корал у найбрутальніші моменти злягання не давала йому змоги відчути таке блаженство.

— Подобається, ге? — майже прокаркала відьма. — Еге ж, кому таке не сподобається. Така цяцька! Але що ти бачиш, сей Джонас?

Тримаючись однією рукою за луку сідла, Джонас, звісивши довге волосся донизу, нахилився і зазирнув у кристал. Попервах він бачив лише те неймовірно приємне рожеве сяйво. Але потім воно помалу розсіялося. Тепер його очам відкрилася хатина, яку звідусіль оточувала висока трава. Таке лігво могло бути до вподоби хіба що відлюдникові. Двері, пофарбовані яскраво-червоною, хоч і подекуди облізлою фарбою, були відчинені. А на ганку, склавши руки на колінах і підмостивши під ноги ковдру, з розпущеним волоссям сиділа…

— Побий мене грім! — прошепотів Джонас. Він нахилився в сідлі так низько, що тепер скидався на циркового еквілібриста. Здавалося, його очі зникли — на їхньому місці тепер були дві западини, сповнені рожевого світла.

Рея вдоволено закректала.

— Еге ж, це Торінова дівка, яка так і не стала наложницею! Коханка Деаборна! — її сміх раптово обірвався. — Коханка виродка, який убив мого Ермота. І він за це заплатить, еге ж. Придивися до неї, сей Джонас! Придивися!

Він вдивлявся в кулю. Зараз усе було зрозуміло. Він мав би зрозуміти це раніше. Все, чого боялася тітка цієї дівчини, виявилося правдою. Рея про це знала, хоча Джонас не міг зрозуміти, чому вона тримала в таємниці те, що ця дівчина злягається з одним із хлопців. Але Сюзен не просто спала з Деаборном. Вона допомогла йому втекти з в’язниці, йому і його товаришам, і цілком імовірно, що це вона вбила двох служителів закону.

Фігура в кулі підпливла трохи ближче. Від цього в Джонаса трохи замакітрилося в голові, проте запаморочення було приємним. За спиною в дівчини виднів каганець полум’я, що освітлювало хатину зсередини. Спершу Джонасові здалося, що в кутку хтось спить, але, придивившись ближче, він збагнув, що то просто купа шкур, яка за обрисами нагадувала людську фігуру.

— Бачиш хлопців? — Реїн голос долинав наче здаля. — Бачиш їх, сей?