Вовки Кальї. Темна вежа V

Якийсь час Роланд дивився, як перед Каллагеном простирається полотно вулиці. Двері на узбережжі були інакші: там він дивився на світ очима Едді, Одетти, Джека Морта. Цього разу все було трохи не так, бо він бачив Каллагенову спину і його обличчя, коли той озирався (а траплялося це часто).

Щоб згаяти час, Роланд підвівся — пороздивлятися книжки, які так багато важили для Кельвіна Тауера, що той висунув Їхню безпеку як умову співпраці. Першою стрілець витяг книжку з зображенням голови чоловіка на обкладинці. Чоловік курив люльку, а на голові мав чудернацького капелюха, схожого на мисливський. У Корта був схожий. В дитинстві Роланд думав, що Кортів капелюх, увесь у плямах від поту, з розсатаними шворками, значно цікавіший, ніж капелюх Стівена Дескейна, його батька. Слова на обкладинці належали до світу Нью-Йорка. Роланд легко міг би їх прочитати, якби перебував на тому боці. Але тут розбирав дуже мало, і результат читання доводив до сказу незгірш за дзвіночки.

— Сер-лок Гонс, — уголос читав стрілець. — Ні, Голмс. Прізвище Одеттиного батька. Чотири… мовісті. Мовісті? — Ні, перша літера — п. Чотири повісті, автор: Сірлок Голмс. — Він розгорнув книжку, поштиво провів рукою по титульній сторінці, вдихнув її запах: перчені, ледь солодкаві пахощі старого доброго паперу. Роланд зміг прочитати лише один з чотирьох заголовків: «Знак чотирьох». Інші три назви, крім слів «Собака» і «Етюд», були для нього нісенітницею. — Знак — це сіґул, — розтлумачив він сам собі. А полічивши кількість літер у заголовку, розсміявся. Їх було лише дванадцять. Він поставив книгу на місце й узяв іншу, цього разу з солдатом на обкладинці. Лише одне слово зумів прочитати в назві — «мертвий». Глянув на третю книжку. На обкладинці цілувалися чоловік і жінка. Так, у романах вони завжди цілувалися, людям таке подобалося. Поклавши книжку, Роланд вирішив перевірити, як справи у Каллагена. І побачив, що панотець заходить до великої кімнати, де було повно книжок і «жур-гнавів», як називав їх Едді… хоча Роланд досі не знав, що таке особливе гнав Жур і чому про це треба було так багато писати.

Він витяг із шафи ще одну книжку і всміхнувся. На обкладинці було зображено церкву, за яку сідало червоне сонце. Будівля трохи нагадувала церкву Світлої Діви. Роланд почав гортати книгу. Слів була сила-силенна, але розбирав він лише одне з кожних трьох, та й то насилу. Картинок не було. Він уже збирався поставити книгу на місце, як раптом щось привернуло його увагу. Не просто впало, а стрибнуло у вічі. На мить Роланд навіть перестав дихати.