Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
Він узяв перо й виставив його перед собою. Юрба завмерла. Здавалося, люди перестали навіть дихати. Десь далеко за Кальєю прокаркав расті, неначе затримуючи в дорозі ніч.
— Не так давно я стояв перед вами в Залі зібрань і розповідав про те, в що я вірю, — почав Тіан. — Що коли приходять Вовки, вони забирають не лише наших дітей, а й частки наших душ і сердець. Щоразу, коли вони крадуть, а ми стоїмо осторонь, наші рани глибшають. Якщо глибоко врізатися в дерево, воно загине. Якщо позбавити наше містечко серця, воно помре також.
Потойбічну темінь дня прорізав голос Розаліти Муньйос, яка ніколи не мала дітей:
— Правду кажеш, кажу спасибі! Слухайте його, фолькен! Чуйте його!
— Слухайте його, мудро каже! — прокотилося юрбою.
— Того вечора панотець підвівся і сказав нам, що з північного заходу, з Серединного лісу, простуючи Шляхом Променя, йдуть стрільці. Хтось тоді зневажливо пирхав, а панотець же правду казав.
— Кажемо спасибі, — відповіли люди. — Панотець правду сказав.
А жіночий голос додав:
— Славімо Ісуса! Славімо Діву Марію, Матір Божу!
— Відтоді стрільці весь цей час були з нами. Той, хто хотів з ними перебалакати, зробив це. Вони обіцяли допомогти…
— І залишити по собі криваві руїни, як ми будемо такі дурні, що приймемо їхню поміч! — сердито прокричав Ебен Тук.
Юрба налякано зойкнула. А коли знову опустилася тиша, озвався Вейн Оверголсер:
— Стули пельку, горластий.
Тук озирнувся на Оверголсера, найбільшого фермера Кальї й свого найкращого покупця, і в його очах читалося німе здивування.
— Їхній дін — Роланд Дескейн з Ґілеаду, — вів далі Тіан. Це знали всі, проте легендарні ім'я та назва викликали благоговійний шепіт. — 3 Внутрішнього світу. Чи вислухаєте ви його? Що скажете, фолькен?
Відповідь не забарилася і швидко переросла в галас.
— Слухаєм! Слухаєм! До останнього слова! Слухаєм і кажем спасибі! — А слідом за цим пролунав тихий ритмічний стукіт. Спершу Тіан ніяк не міг уторопати, що то таке. А збагнувши, ледь не розплився в усмішці. Так звучав тупіт шорбутсами, тільки не об мостини підлоги в Залі зібрань, а тут, на траві Леді Орізи.
Тіан підняв руку. Роланд вийшов уперед. Тупіт гучнішав — до чоловічих приєдналися жіночі ноги в м'яких черевичках. Роланд піднявся сходами. Тіан передав йому перо й зійшов зі сцени, одразу ж узявши Гедду за руку й жестом показуючи решті близнюків стати поперед нього. Роланд стояв, тримаючи перо за гладенький очин у витягнутих руках, на яких лишалося тепер тільки вісім пальців. Нарешті тупотіння черевичків і шорбутсів стихло. Сичали й плювалися іскрами смолоскипи, осяваючи лиця фолькен, на яких зараз ясно читалися всі їхні сподівання й страхи. Расті каркнув і замовк. На сході темряву прорізала величезна блискавка.
Стрілець стояв і мовчав.
Здавалося, минуло чимало часу, а Роланд усе дивився. І в кожній парі блискучих переляканих очей читав те саме. Багато разів він бачив такий вираз, зрозуміти його було неважко. Ці люди були голодні. Вони б радо купили чогось попоїсти, наповнили свої вічно неситі шлунки. Він згадав продавця пиріжків, що продавав свій крам на вулицях Ґілеада у найжаркіші дні літа. Роландова мати називала його сеппе-сеєм, бо від його пиріжків у людей скручувало животи. Сеппе-сей означало «продавець смерті».
«Еге ж, — подумав стрілець. — Тільки ми з друзями не беремо грошей».
Від цієї думки його обличчя освітила усмішка, одразу омолодивши його на багато років, і натовпом пробігло полегшене зітхання. Роланд почав свою промову так, як і колись:
— Нас добре зустріли в Кальї, послухайте мене, прошу.
Тиша.
— Ви відкрилися нам. Ми відкрилися вам. Чи ж не так?
— Еге ж, стрільцю! — гукнув у відповідь Воун Айзенгарт. — Так!
— Чи знаєте ви, хто ми є, і чи приймаєте те, що ми робимо?
Цього разу відповів Хенчик з роду манні.
— Так, Роланде, Книгою клянуся і кажу спасибі. Ви з роду Ельда, Білість прийшла, щоб протистояти Чорноті.
Юрба протяжно зітхнула. Десь у задніх рядах розплакалася жінка.
— Фолькен Кальї, чи просите ви про поміч і оборону?
Едді весь підібрався. За ті тижні, що вони провели в Кальї, багато людей дали вже відповідь на це питання. Але ставити його тут, вважав Едді, вкрай ризиковано. А раптом вони скажуть «ні»?
Та за мить Едді збагнув, що хвилюватися немає причин. Роланд був майстром з оцінки своєї аудиторії. Дехто справді промекав «ні» (дрібка Гейкоксів, трохи Туків і жменька Телфордів очолювали марш незгодних), але більшість фолькен проревіли щире «ТАК, СПАСИБІ!» Ще дехто (серед них найбільш вирізнявся Оверголсер) утримався. Едді вважав такий політичний хід наймудрішим у більшості випадків. Але цей випадок не належав до розряду більшості. То був вирішальний момент вибору, і навряд чи комусь із цих людей доведеться пережити ще один такий у своєму житті. Якщо ка-тет Дев'ятнадцяти переможе Вовків, мешканці цього містечка запам'ятають тих, хто сказав «ні» і хто утримався. Знічев'я Едді замислився над питанням, а чи буде Вейн Дейл Оверголсер великим фермером у цих краях, скажімо, за рік.