Вовки Кальї. Темна вежа V
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #5
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб « Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-0584-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Вовки Кальї. Темна вежа V». Краткое содержание книги:
— Я завжди їв яловичу грудинку, — сказав Каллаген, намагаючись не дослухатися до пронизливого вереску своєї матері, що долинав з темного черева печери. Коли вони прийшли сюди з Роландом, його погляд одразу прикипів до книжок, які переправив на цей бік Кельвін Тауер. Так багато книжок! Від такого багатства у щедрому серці Каллагена заворушився черв'ячок жадібності. Але надовго йому цікавості не вистачило. Він узяв із шафи першу-ліпшу книжку (нею виявився «Віргінець» Овена Вістера) і поставив назад. Важко роздивлятися книги, коли на тебе криком кричать мертві друзі й милі родичі, лаючи останніми словами.
Цієї миті мати запитувала його, чому він дозволив вампірові, брудному кровопивці, зламати хрестика — її подарунок.
— Твоя віра завжди була слабка, — скорботно сказала вона. — Надто слабка віра і надто сильний потяг до пляшки. Думаю, ти б і зараз не відмовився випити, правда?
Боже милий, ще б пак. Віскі. «Ейншент Ейдж». Його серце калатало вдвічі, ні, втричі швидше.
— Грудинка, — пробурмотів він. — Полита коричневою гірчицею. — Внутрішнім зором він навіть бачив пластикову пляшечку, в якій була гірчиця, і згадав марку. «Плочманз».
— Що? — не розчувши, перепитав Роланд у нього за спиною.
— Я кажу, що я готовий. Якщо ти не передумав, то з Богом.
Роланд рвучко розчинив скриньку. І знову голову Каллагена блискавкою пронизав передзвін, зроджуючи згадку про людей закону в їхніх машинах. Шлунок зіщулився в животі, з очей ринули сльози.
Але двері, клацнувши, відчинилися, і крізь них зазирнув навскісний промінчик сонячного світла, розганяючи морок печери.
Глибоко вдихнувши й помолившись (О Пресвята Діво, що непорочно зачала свого Сина, молися за нас, хто звертається до Тебе), Каллаген ступив у літо 1977 року.
І, авжеж, у місті був полудень. Обідня пора. І, авжеж, він опинився перед «Чу-Чу». Здавалося, його появи ніхто не помітив. На дошці, що стояла біля дверей ресторану, було написано:
Гаразд, бодай одне питання вирішилося. 24 червня, отже, Едді побував у Нью-Йорку вчора. Що ж до другого…
Каллаген повернувся спиною до Сорок шостої вулиці й покрокував Другою авеню. Одного разу він озирнувся й побачив, що двері прямують слідом за ним так само віддано, як пухнастик-шалапут — за Джейком. Він бачив Роланда, що сидів там і вставляв щось у вуха, щоб заблокувати шаленство дзвіночків.
Пройшовши два квартали, він раптово зупинився. Очі полізли на лоба, щелепа відвисла. Роланд і Едді його попереджали, що чогось такого й слід чекати, але в душі Каллаген цьому не вірив. Він думав, що цього чудового літнього дня, який так разюче різнився від хмарної кальїнської осені, знайде «Мангеттенський ресторан „Пожива для розуму“» цілим і недоторканним. Ну, в крайньому випадку там висітиме табличка: «ВІДПУСТКА, ЗАЧИНЕНО ДО СЕРПНЯ», — чи щось таке. Але книгарня буде на місці. На місці.
Книгарні більше не було. Чи то пак, від неї мало лишилося. Увесь фасад вигорів, його оточили жовтою стрічкою з написом «Розслідування». Підійшовши ближче, він відчув запах горілого дерева, паперу і… ледь чутний запах бензину.
Підстаркуватий чистильник взуття, що влаштувався зі своїм крамом перед взуттєвим магазином, сказав Каллагену:
— Жахіття, правда? Дякувати Богові, там нікого не було.
— Еге ж, кажу спасибі. Коли це сталося?
— Серед ночі, коли ж іще? Думаєте, бандюки серед білого дня коктейлями Молотова розкидаються? Вони не генії, але на таке вже їм клепки вистачає.
— А не могла загорітися проводка? Замикання?
Чистильник змірив Каллагена цинічним поглядом. «Та годі тобі», — промовляв той погляд. Пальцем, замащеним кремом для взуття, він показав на руїни, над якими курився димок.
— Бачите ту жовту стрічку? Думаєте, жовту стрічку натягають там, де щось саме взяло й загорілося? Ні, друже мій. Кел Тауер заборгував поганим хлопцям. По вуха був у боргах. Про це весь квартал знав. — Чистильник промовисто здвигнув бровами, густими, білими й кошлатими. — Як подумаю, скільки він втратив… У нього там були рідкісні книжки. Дуже рідкісні.
Каллаген подякував чистильникові за інформацію, розвернувся й покрокував Другою авеню в той бік, звідки прийшов. Крадькома пощипував себе, щоб переконатися, що це все не сон. Він глибоко вдихав міське повітря з його домішками вуглеводню і насолоджувався кожним звуком: бурчанням автобусів (на деяких автобусних бортах була реклама «Янголів Чарлі»), стукотом відбійних молотків і нескінченним меканням клаксонів. Перед крамницею «Вежа могутності» він на мить зупинився, зачарований музикою, що лилася з колонок перед дверима. То була стара пісня, якої він уже не чув бозна-скільки років. Вона була популярна ще в ті часи, коли він жив у Ловелі. Щось про гамельнського щуролова.