![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Що ж, подивимось… Змагання обіцяють бути цікавими…
Приємні думки обірвав якийсь галас, зовсім непризвоїтий у святому місці. Повелитель кивнув Світляну, котрий висунув голову з-за ширми, де готував свої трави, і підліток нечутно ковзнув у двері.
Паж повернувся стривоженим.
— Мій Повелителю, — сказав стиха, — у храмовому дворі бешкетує гурт мейдистів. Вони говорять, що не допустять славлення Чорнобога в їхньому селищі…
— Мейдисти — і раптом бешкетують…, - всміхнувся Вогнедан, — це щось новеньке… Зазвичай вони лише галасують на площах та ринках…
— О, мій пане, — сказав Світлян з непередаваним виразом на гарненькому личку, — вони ще й непогано стріляють з луків…
— Стріляють, але погано, — всміхнувся Вогнедан, згадавши, як вони з Воїславом та двома пажами рятувалися від двох розбишак, — і підписують стріли… Я маю вийти і віддати наказ варті. А може й припинити цей галас.
У храмовому дворі дійсно голосно кричали якісь особи. Вогнедан зупинився на галереї, роздивляючись бешкетників. Їх було зо два десятки, і всі вони були кругловухими, зодягненими трохи не в лахміття, з умисною зневагою до свого вбрання.
Перед галереєю вже вишикувалися палацові гридні. Воїслав стояв перед їхньою шерегою і з невимовною відразою дивився на крикунів.
— Добродії, - говорив Веданг співуче, — ви поводитеся наче варвари… Дайте спокій цьому святу — влада ж не лізе до вашої церкви. Тут не займаються магічними практиками і тим більше не викликають демонів.
— Те, що ви звете Великою Ніччю є ніччю демонів! — надривався невеличкий чоловічок, — всім відомо, що під час так званих змагань нелюді віддають свої тіла демонам для втілення… Щороку десятеро осіб…
— Якщо взяти кількість свят за останні тисячу років і помножити їх на десять, — сказав Веданг занадто серйозно, — то вийде, що Ельбером мусять гуляти десять тисяч демонів. В усіх «Повчаннях» не набереться стільки…
— Ти язичник, воїне, — крикнув чоловічок, — звідки ти знаєш «Повчання»?
Веданг провів пальцями по кутику рота, де білів ледь помітний шрамик, і відповів спокійнісінько:
— Мене навчав панотець з Ішторну. Він дав мені лише один урок, але такий, що я його запам’ятав назавжди. Шановні добродії… Своїм галасом ви заважаєте гостям свята перебувати в тихій задумі. Прошу вас покинути двір, інакше мої воїни виведуть вас звідси силою.
— Ми готові постраждати за справедливу справу, — пробасив високий здоровань, котрий стояв поруч з крикуном, а троє жінок біля них згідно закивали головами, — ми ладні навіть вмерти, аби тільки Ельбером не ходили демони…
— Стривай-но, Воїславе, — озвався Вогнедан з галереї, бо побачив, що Веданг ладен віддати команду своїм гридням, — ти хочеш, щоб твої охоронці винесли звідси цих занадто галасливих осіб?
— Мій Повелителю, — мовив Воїслав серйозно, — саме це вони і зроблять. Ніяких різких рухів з огляду на поштивих осіб жіночої статі. Просто винесуть, та й по всьому…
— Я просто хотів би запропонувати добродію Явору, — всміхнувся Вогнедан, — самому покинути храмовий двір разом зі своїми приятелями.
Здоровань різко підвів голову і одрухово вклонився Повелителю…
— Що ви тут робите, шановний майстре? — спитав Вогнедан, — а як же майстерня шовкових тканин? І ваша красуня-донька? Минулого року я купив у вас вбрання для моєї дружини і відтоді подібні тканини…
— Розкуповувалися, мов гарячі пиріжки, — з мимовільною гордістю сказав добродій Явір, — Я розширив майстерню, і…
— Не думай про земне! — зашипів його маленький приятель, — не слухай цю… істоту, це головне втілення нечисті в усій цій нещасній країні!
— Добродію Явір, — сказав Вогнедан, — у Боговладі ніде не подінешся від чуток… Я знаю, що ви покинули свій дім і стали волоцюгою. Ви хотіли продати майстерні і вирубати тутовий гай, але донька з зятем захистили ваше майно через суд…
— Я хотів роздати гроші бідним, — мовив ремісник глухо.
— Про злидарів у нас дбають ті, кому це належить, — мовив Повелитель, — але не за рахунок знедолення поштивої боговладської родини. Покиньте храм, добродію, вам нині тут не місце. І майте на увазі, що ваші рідні очікують на ваше повернення. Я сам розбирав вашу справу разом з суддею Птахою, і добре пам’ятаю, як плакала ваша донька, згадуючи вас.