![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
«Очей не відвести, — читає Вогнедан витвір пана Дубового,
Зникають хмари
І над священним озером
З небес
Вечірнє сяйво Місяця струмує»
Суддя завжди був прихильником класичного стилю… І ось домігся свого. Як же має радіти його дружина…
А друге місце у панни Квітки Яблуновської, сестри Вогнеданового приятеля Гордислава. Ніжна панна сховалася за ім’ям «Недовговічний квіт». Повелитель усміхається, згадавши, що це — та сама панночка, через яку поєдинкували пан Вишневецький та молодий Ллєг.
«У сріблі,
Що блищить на рукаві
Заплаканого Місяця обличчя
Закоханій
Ввижається мені…»
Цікаво, в кого ж з двох герцівників закохана ніжна квітка Данаділу? Воїслав говорив, що нібито в пана Вишневецького, а Дана стверджує — що в княжича Ллєга. О, ці закоханці… А втім, два роки тому…
Ще один добрий приятель — пан Ростислав Барткевич з Родогори. Він завершає десятку…
«Спустившись з гір зубчастих
Поміж сосен
Усе ще блимає, мигтить
З останніх сил
Такий люб’язний Місяць світанковий»
Прибране ім’я у пана Барткевича «Чорногорське Змієня». Вогнедан аж засміявся голосно, втямивши, що це черговий камінчик у город сотника Богудана. А втім — пану Змію гріх жалітися. Не фортеця, а прихисток юних обдарувань.
Вогнедан продивився сувій до кінця, відзначив ще Вітра Ллєга, котрий теж прихитрився опинитися в одному списку зі своєю коханою… «Морський Вітерець» має четверте місце, хоча його вірш сподобався Вогнедану більше, ніж вірш його панни:
«Коли над морем в бурю
Світить Місяць
Здаються квітами осінніми мені
У місячному сяйві
Хвиль верхівки»
Відчувається стиль Ллєгів — онука явно навчав Буревій… Князь Квітану повернувся на улюблені змагання в особі свого юного родича…
Ні, в цьогорічному списку самі знайомі… Ольг Лларан-Драган. Княжич Ольг, що назвався «Зелемінським прикордонником». Він і справді нині служить у варті. У списку є шостим… Вірш прозоро-гіркуватий, і стиль характерний для більшості зелемінців…
«Дерева голі
В гаї біля храму…
На вкрите памороззю листя на землі
Холодне сяйво Місяця
Сочиться…»
Звісно, паморозь у Зелеміню нечасте явище, і так вміло описати… Вогнедан вирішує сам привітати Ольга… Його зелемінська рідня чомусь завжди потребує опіки. Якби Ольгу пощастило ще й Великої Ночі…
Восьмий і дев’ятий учасники Вогнедану невідомі… Восьмим є ще один зелемінець, пан Родомир Лемпарт — Болотяна Рись… Прибране ім’я — Болотяник… Напевне — родом з-під Збраслава, це там такі чудні прізвища… Болотяні Рисі, здається, далекі родичі Лларанів… Очеретяний кіт в гербі, що його ще кличуть болотяною риссю, і гасло «Пребудемо достойні…». Твір, сповнений трохи наївної чистоти і замилування:
«На Місяць гляну — й думаю
Бувало —
Нема байдужих,
Як нема села,
Якого б його сяйво не сягало»
Дев’ятий — пан Іскра Іровит з Ведангу, прибране ім’я «Мандрівний Вогник». В гербі стріла, гасло — «Як і вона — несхибні«…Теж ширий дитячий захват перед ясним дивом у небесах:
«У небесах
По зоряній дорозі,
Крокує Місяць ясний
І хмарки
Його красу затьмарити не в змозі»
Цікаво буде глянути на цих юнаків…
А от прізвище сьомого учасника змагань Вогнедан вже десь чув… Ярослав Трембич… Напевне пожиттєвий шляхтич, бо прізвища нема в «Гербовнику»… Чорногорець… Цього року з Чорногори в першому десятку аж троє… І двоє людей серед переможців, що дуже добре… Але де ж йому траплялося прізвище Трембич? Серед родогорців не було воїна з подібним назвиськом.
Прибране ім’я пана Трембича — «Самотній верховинець». І вірш, сповнений тихого смутку…
«Якщо мені усупереч душі
Ще довго вікувати на цім світі,
Нічого краще Місяця того
В нічному небі
Я вже не побачу…»
Досить витончений натяк на нещасливе кохання. Може це і є отой закоханий у панну Владимиру ігворрець, котрий написав «Крила»? Треба спитати у Дани, вона більше знає про чорногорські родини.
Але з розподілом по парам виникнуть труднощі… Серед переможців дві дівчини, але панна Владимира захоче показати свою вправність у битві. Панна ж Яблуновська… Хоча хтозна… Дівчата з родини Яблуновських завжди непогано володіли зброєю…
Вогнедан гортає описи минулих свят… В подібних випадках дозволяється, щоби суперником непарному воякові став жрець-воїн з цього храму… Самотня ж дівчина може змагатися зі жрицею в жіночих мистецтвах. Перемога воїна храму присвячується Богам, рівно, як і перемога жриці. В складанні «ланцюжків» участи вони не приймають.